Без світла, газу та води: як живуть роми у Великій Березовиці? Ексклюзивний репортаж "20 хвилин"

Прибувши до Великої Березовиці, поселення ромів годі було й знайти. Раніше табір був біля Цукрового заводу. Як розповіли місцеві, після погрому він поспіхом зібрався і рушив в інше місце. 

Від табору нічого не залишилось

Ми спробували розшукати те саме місце, де колись був табір. Однак там, де були намети, нічого не залишилось. На тому місці, яке нам показали місцеві, слідів табору вже немає. Ми знайшли лишень кілька куп сміття. Можливо, його звезли туди місцеві та влаштували звалище, а, можливо, воно лишилось ще з тих часів. Поруч зі смітником – обгорілі дерева. 

Після цього журналісти вирушили на пошуки до містечка. Люди розповіли, що на околицях є ще одна сім'я ромів та показали дорогу. Вони живуть там вже давно.

– Ті цигани, яких громили, вже виїхали, але в Березовиці є ще одні. Вони живуть в будиночку біля колій і часто заходять в село, – розповіла місцева жителька.

Нас охороняла поліція

Під мостом – старий, облущений  будинок, біля нього гора речей та іграшок. Якби не господиня, яка поралася на подвір’ї, не можна було б сказати, що там хтось живе.

З хазяйства, що залишилося у ромів, лише кілька собак







Підходимо до неї, вітаємося та просимо розповісти про події трирічної давнини. Жінка представилася Марією.

Під час розмови жінка майже не відходила від хворого онука

– Ой, хлопчики, ми там не були, не жили. Але мого чоловіка родич там жив, – каже вона. – Пам’ятаю, що поліцейські їх тоді охороняли, і до нас приїжджали сюди.

Марія розповіла, що три роки тому невідомі нападали на ромів вдень, чутно було постріли та крики. На той момент там жили три сім’ї. За рік вони переїхали, у Великій Березовиці залишилися тільки Марія та її родина.

– Ті цигани не ховалися від людей. Вони просто люблять природу, тому жили в посадці, – каже її чоловік Юрій. – Коли почалися ті розбірки, то до нас вони не приходили. Ми з ними не спілкуємося.

Після того у Великій Березовиці цілий місяць було дуже багато правоохоронців, пригадує Марія. Декілька машин поліцейських були і біля їхнього дому. Охороняли від можливих провокацій та нападів.

– На циган нападали тоді по всій Україні, – каже жінка. – Щось тоді таке робилось, стріляли, палили, били. Я тоді по телевізору стежила за тим. У нас в хаті електрики немає, але є акумулятор від автомобіля і маленький телевізор. Так можемо подивитись телевізор. 

Живемо без світла газу та води

Розповіла пані Марія і про життя її родини у будинку без світла, газу та води. Родина ту таких умовах уже 12 років, а сам будинок раніше належав залізниці. Коли вони поселилися в ньому, то він мав ще більш занедбаний вигляд, з побитими вікнами та деревами, що були в рівень з дахом.

– Нам дозволили тут жити. Час від часу приходять з обладміністрації, обіцяють допомогти то речами, то житлом, то світло провести. Але слова так і залишаються словами. А нас тут багато, ув старому будинку живемо разом з чоловіком Юрієм, дочкою, зятем та двома внуками.

Іншого житла родині Марії не пропонували, але вона і не просить. Бідкається лиш, щоб до будинку, у якому живе, хоча б підвели електроенергію, бо без неї дуже скрутно. Готувати доводиться на невеликій пічці, вона ж і зігріває холодними зимовими вечорами.

Влітку готують надворі, на багатті. Дрова чоловік Юрій або забирає біля колій, після рубок залізничниками дерев для очищення шляху, або там де збирає металобрухт привозить понівечені старі дерев'яні меблі, які йдуть на розпал.

– Ми тут виживаємо, – каже пані Марія. – Гроші якісь маємо, бо чоловік здає металобрухт і ще отримуємо допомогу за хвору дитину. В онука мого хвороба, часто температурить і судоми в нього. Все що заробляємо, то віддаємо на лікування.

Просити допомоги у дітей чи перебиратися до них в інше село родина не хоче. Марія пояснила, що їхня присутність лиш заважатиме великим родинам її синів та доньок. Та й вона вже звикла жити у своєму будинку.

– Мої батьки вже померли, чоловіка також. До дітей їхати жити теж не хочемо, бо в кожного ж своя сім’я, по п’ятеро-шестеро дітей, моїх внуків. І в мене шестеро дітей. Найменшій 19 років. Вона живе зі мною. Живуть мої діти так само, збираючи металобрухт і ще отримують кошти на дітей, таким чином вдається виживати. Онуки мої, до речі, в школу ходять. Деякі вже закінчили навчання.

Через те, що будинок ромів у Великій Березовиці знаходиться на околиці смт, місцеві з ними майже не бачаться, та й роми в Березовицю заходять нечасто. А коли й заходять, то агресії чи неприязні від місцевих не відчувають.

– Я не знаю, що сталося три роки тому в таборі, може цигани якось докучали людям, чи що. Але з нами жителі Березовиці спілкувалися і спілкуються добре. Може тоді підлітки та молодь з табором стикнулися. З нами молодь ніколи не конфліктувала. То три роки тому до нас приїжджав якийсь начальник поліції, казав, що «моїх циган ніхто не чіпатиме».

І слово своє начальник стримав. Адже за місяць такої охорони роми жили в спокої. Та і після інциденту конфліктів не мали ні з ким. Ба більше, іноді місцеві, як каже співрозмовниця, приносять їм їжу або одяг, але частіше допомагають волонтери з благодійного фонду "Карітас".

В одній кімнаті і живуть, і готують

Журналісти «20 хвилин» мали нагоду побачити, як живе родина у невеликій хатинці.





Одразу біля порогу – імпровізована кухня з кухонним приладдям та тарілками. А біля них декілька п’ятилітрових пляшок води, яку чоловік Марії приносить від заводу поблизу.





А далі потрапляємо в невелику кімнатку. Майже повністю заставлену речами. Зліва – невелика пічка, де і готують сніданок, обід та вечерю. Біля пічки – двомісне ліжко та дитячий візок.

Іграшки в домі ромів від місцевих та волонтерів

Справа від дверей – тумбочки, шафа та дитячий куточок з безліччю іграшок. Діти сплять на невеличкому ліжку навпроти пічки. У кімнаті дуже спекотно, бо піч розтоплена.

В будинку дуже багато зношених речей

Стіни завішені старими килимами, між двома вікнами – ікони, а під ними старий телевізор, що працює від акумулятора.



У будинку Марія показує цілий пакет з ліками для маленького онука. Каже – нікому такого не побажаєш.

– Дитина дуже хворіє, судоми бувають, якщо не дати потрібні ліки. Ось сироп (показує на пляшечку). Такі ліки худобі не бажаю давати. Купую медикаменти сама, – запевняє вона.

Пані Марія каже – мають сімейного лікаря з Березовиці. Уклали з ним декларацію. 

Та ця родина не скаржиться на своє життя, адже так вони живуть вже 12 років. Вони лиш просять Бога, щоб дав здоров’я їхньому онуку, а у влади – бодай провести світло.

Читайте також:

У Тернополі розгромили та спалили табір ромів

Як живуть роми біля Тернополя та про що мріють їхні діти (відео)

Роми з двох таборів, які були у Березовиці, поїхали у невідомому напрямку

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.