Чи готові тернополяни до зустрічі з іноземцями? Експеримент із неочікуваним завершенням (ВІДЕО)

• Чи комфортний Тернопіль для іноземців? Журналіст «20 хвилин» під виглядом іноземного туриста спробував поспілкуватися з тернополянами у різних локаціях: магазин, кав’ярня, аптека і просто посеред вулиці.
• Та ми не могли уявити, що експеримент може саме так повернутися.
• Кінцівка непередбачувана. Тому радимо дочитати до кінця. 

Зауважимо, що журналіст не володіє досконало англійською мовою, розмовляє, та не без помилок. Тому навіть хотів би зустріти людину, яка вільно говорить англійською. Цікаво було побачити, чи зрозуміє хтось, що має справу не з іноземцем.

Розпочати експеримент вирішили із залізничного вокзалу. Цікаво було перевірити, чи зрозуміють працівниці в касі англійську та чи зможуть допомогти іноземному туристу, який хоче придбати квиток до Києва.

Відео дня

v class="embed-responsive embed-responsive-16by9">

На вокзалі пояснювали «на пальцях»

Далі розповідь подаємо від першої особи.

– Чи могли б ви підказати, коли прибуває найближчий поїзд до Києва? – цікавлюся англійською у жінки на касі.

– Дата, – відповідає вона.

– Сьогодні або завтра, – пояснюю.

Хоч працівниця залізничного вокзалу і зрозуміла мене, але ніяк не змогла англійською розповісти, на котру годину прибуде потяг до Києва і скільки це вартуватиме. Тому надалі пояснювала «на пальцях».

Спочатку щодо дати та години, а потім повернувши екран комп’ютера, вказала і на ціну поїздки.

Одразу біля вокзалу під виглядом туриста підхожу до молодої дівчини та цікавлюся, як можу дійти до Зеленої церкви.

– Вам прямо… Ходімо зі мною, – ніяковіє дівчина і відводить мене в бік, так щоб я міг побачити дах Катедрального Собору.

Розумію, що це не той храм, що необхідний мені і питаю в дівчини, чи вона з Тернополя.

– Ні, я студентка, але не з Тернополя, – відповідає вона українською.

У ході розмови дівчина розповіла, що звати її Іра, їй 19 років і навчається вона у технічному коледжі, англійською говорить дуже і дуже погано. Втім студентка добре зрозуміла мене і намагалася допомогти.

За допомогою гугл-карт Іра показує дорогу «іноземцю», і ми прямуємо далі.

Що сказали фармацевти та баристи

Далі міняю тактику і йду купувати каву у Центрі, а заодно і пробую у працівниць розпитати,
 як пройти до Зеленої церкви.

В очах дівчат бачу явне нерозуміння ситуації і намагаюся пояснити, що мені потрібно. Вказую на зелену чашку і кажу green (зелений – прим. авт.), а потім схрещую пальці і кажу castle (замок), маючи на увазі церкву поблизу замку. Хоча через секунду розумію, що варто таки було сказати church (церква).

Спочатку дівчата-баристи пробують вказати дорогу, намалювавши умовну карту пальцями в повітрі.

Всім своїм виглядом показую, що їх не розумію. Одна зі співрозмовниць українсько-англійською намагається пояснити, що мені потрібно повернути за поворот, а далі просто прямувати прямо.

Дякую дівчатам і з кавою зникаю за поворотом.

А далі йду до аптек, аби перевірити знання англійської у фармацевтів.

Обидві аптеки знаходилися в центрі міста, і в обох фармацевти не могли спочатку зрозуміти, що ж мені потрібно. А хотів я лише знайти найближчий готель або хостел.

Довелося імпровізувати і говорити українські слова з акцентом іноземця.

Тоді фармацевти за допомогою телефона знаходять мені готель та вказують на ціни. У другій аптеці до пошуків житла долучилася і жінка, яка стояла в черзі. Вона зрозуміла мене, але ніяк не змогла пояснити, якою дорогою та куди варто іти, щоб дістатися до готелю.

Дякую та продовжую подорож.

Ти в місті один?

Дорогою пробую запитати у перехожого, куди мені йти, аби дістатися до найближчого готелю.

Чоловікові на вигляд років 50-ть, підходжу.

– Вибачте, могли б ви підказати, де тут поблизу є хостел чи готель, – запитую англійською і бачу, що чоловік мене явно не розуміє. Тоді повторюю ще кілька разів слово «hotel» так, аби слово було співзвучне з «готель».

Перехожий махає рукою, подаючи знак «йдемо зі мною», і ми прямуємо в напрямку готелю «Тернопіль».

Дорогою чоловік мовчав, тому я спробував зав’язати розмову, але розуміючи, що він взагалі не знає англійської, обираю інший підхід. Пишу в нотатках у телефоні «Я приїхав зі Львів, завтра їду у Київ. Треба готель щоб бути ніч» і передаю супутнику.

Прочитавши повідомлення, незнайомець бере в руки мій телефон і в нотатках пише: «Ти в місті один?».

Насторожує, але киваю головою «так». У той же момент змінюємо курс на 180 градусів і прямуємо в напрямку залізничного вокзалу.

Стає відверто моторошно. Зо п’ять хвилин чоловік мовчав, тому почати спілкування знову вирішую я. Так само пишу в нотатках: «Куди ми йдемо». Відповідь: «До мене додому».

І знову мовчання. Вже біля самого вокзалу цікавлюся, чи далеко живе чоловік. Киває головою, що недалеко. Підходимо до зупинки громадського транспорту.

Не знаю, чи дійсно чоловік хотів мені допомогти, або ж нашкодити, але продовжувати експеримент я не наважився.

Бачу, що чоловік хоче сідати в маршрутку і хутко набираю в нотатках: «До мене ввечері приїде дівчина. Маю бути в Центр». Співрозмовник знову розвертається і прямує до готелю «Тернопіль». Довівши до місця призначення, прощаємося і розходимося.

Отже, як ми побачили, тернополяни готові допомагати, як можуть. Але зрозуміти іноземців трохи проблематично. Варто зазначити, що всі охоче підказували, хоч справжній іноземець, напевно, їх би не зрозумів.

А ви знаєте англійську? Чи доводилося вам допомагати іноземцям? Пишіть у коментарях.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.