Залишила дитину на бабусю, бо мені потрібна лише доза... Сповідь колишніх наркозалежних (ЕКСКЛЮЗИВ)

У місці, про яке розповідаємо сьогодні, живуть жінки з непростими долями. Багато з них кажуть фразу: "Я вже мала бути на тому світі, але Бог мене врятував".

У селі Метенів на Зборівщині вже приблизно 15-ть років функціонує християнський реаблітаційний центр для жінок "Спасіння". Тут своє життя змінюють жінки, які мають не один рік досвіду вживання алкоголю або наркотиків. 

Із Тернополя до реабілітаційного центру їхати до 40-а хвилин у напрямку Зборова. Туди наші журналісти відправились разом з адміністратором чоловічого реабілітаційного центру Олегом Коганом та його дружиною Наталією Коган, яка є керівницею жіночого центру. 

До слова, про чоловічий центр у селі Малий Глибочок, ми розповідали у матеріалі "Як позбутись алко- та наркозалежності: історії людей, які "були на дні", а тепер живуть щасливо"







Багато в кого чоловіки теж на реабілітації 

Як розповідає Олег Коган, потреба у відкритті жіночого центру виникла тоді, коли з'ясувалось, що дружини тих чоловіків, які були на реабілітації в Малому Глибочку, теж мають залежності.

 — Чоловічий центр заснував тернополянин Роман Дещаківський.  Сам він ніколи не був залежним, але за “Словом Божим” вирішив допомагати алко- та наркозалежним. Чоловік просто приводив у свою квартиру людей, яким потрібна була допомога. А потім виявилось, що у них є ще й залежні дружини. Люди просто вживали наркотики сім'ями. І жінкам теж потрібна була допомога. Тому і вирішили створити центр. Одразу знайшлись люди, які погодились тут служити. Потім служительками ставали люди, які самі проходили реабілітацію,  — розповідає Олег Коган.

У однієї із тих жінок, які проходять реабілітацію зараз, чоловік теж понад чотири місяці у центрі. Вони вірять, що після повернення додому їх чекає нове життя. Історію цієї сім'ї читайте на нашому сайті згодом. 

Ще одна жінка тут із малюком. 5-річний Дмитрик (ім'я змінено прим.ред) тішить посмішками усіх дівчат. Вони називають його своєю відрадою і потай від мами інколи підгодовують солодощами.

Жінки можуть піти звідси, коли забажають 

Будинок, у якому знаходиться центр, досить привабливий ззовні та всередині. Жодних "колючих дротів", які можна уявити в асоціаціях до слова "реабілітація" тут немає. Гостей зустрічає собака, який живе у дворі. Є тут і мама-кішка з кошенятами. Одне з них так полюбив маленький Дмитрик, що назвав у свою честь. Скоро для кошенят шукатимуть нові домівки.

Як розповідають жінки, колись були і кури, але оскільки місце віддалене від інших будинків, сюди занадились лисиці. І усіх їх покрали. Натомість дівчата тримають город, який з посмішкою називають місцем трудотерапії. Кажуть, що вирощують там усе для власного вжитку. 

— Центр працює приблизно 15-ть років. Щоправда, була перерва, близько п'яти років тому він відновився. Зараз у нас на реабілітації п'ять жінок. І повірте, тут у кожної непроста доля. Але найбільша радість, коли бачиш як після реабілітації жінка знаходить роботу, забирає дитину від бабусі чи дідуся, на якого покинула її, поки вживала, — розповідає керівниця центру Наталія Коган.

 Центр діє на християнських засадах. Ті, хто працює та живе у центрі — навертаються до Бога. Щодня моляться, читають святе письмо та живуть у мирі зі світом.  Люди можуть в будь-який момент піти звідси, адже усе на добровільному бажанні. 

 — Найважливіше в реабілітації те, щоб людина сама визнала те, що вона нічого не може сама зробити. Лише з покаяння перед Господом і бажання змінити життя. Тоді Бог помагає у всьому. Те, що життя людини змінюється я не можу приписати собі заслугу чи іншим служителям. Але підтримати людей ми можемо, — каже пані Наталя. 

Зрозуміла: треба або жити нормально, або вмирати 

Ні медичного, ні іншого стороннього персоналу в центрі немає. Сюди щодня приїжджають служителі: здебільшого люди, які самі колись проходили реабілітацію, а тепер хочуть допомогти змінити життя іншим. 

— Ми добре справляємось. Коли треба чоловіча рука у господарстві — просимо приїхати хлопців з чоловічого центру, але загалом і самі у всьому справляємось, — розповідає служителька центру Тетяна. — Дівчата самі готують сніданок, обід та вечерю. У всьому допомагають одна одній. Діляться досвідом. Багато читають Слово Боже і моляться. 

Жінка орієнтовно 10-ть років вживала наркотики. Почала разом з чоловіком, але потім він помер. Тетяна розповідає, що за той час втратила усе: спілкування з батьками, повагу сина та підтримку друзів. Змінитись вирішила в той момент, коли зрозуміла, що, крім наркотиків, не бачить у житті нічого.

— Я просто зрозуміла, що доза для мне цінніша, ніж обійми дитини і зрозуміла, що так більше не можна. Мені треба або жити нормально, або вмирати. Центр я знайшла випадково через Google, і Бог допоміг мені. Тепер я допомагаю іншим людям, — каже служителька. 

Є і ті, хто повертається до попереднього життя 

Як розповідає керівниця центру, більшість жінок, які тут перебували, досі навідуються в центр. Вони хочуть підтримати тих, хто йде їх шляхом, бо знають як це важко. 

— Я не можу не тішитись за людей, які після реабілітації з Богом живуть щасливо. Багато хто справді добре влаштував своє життя. У нас є жінка, Оля, яка 25 років кололась. 12 років з них була в тюрмі, але зараз Бог допоміг їй. Вона працює на трьох роботах, приїжджає сюди на служіння і тішиться тому, що відкрила для себе нове життя,  — каже пані Наталя. 

Проте, є і ті, хто не витримав спокус за межами центру і знову повернувся до звичного життя. На жаль, залежність у них, за словами служителів, виявилась сильнішою від віри. 

Як допомогти центру 

Більшість жінок, які потрапляють у центр, не можуть самі себе забезпечувати. У них немає ні рідних, які готові їм допомагати, ні власного заробітку на реабілітацію. Сам центр функціонує за кошти волонтерів та Церкви. Хоча від допомоги небайдужих не відмовляться.

— Нам потрібен одяг для жінок, взуття, потрібна постіль, приносять також засоби гігієни. Хоча наголошу, не приносьте, будь-ласка, речі, які не годяться для того, щоб їх одягати. Часто бувало таке, що нам жертвували речі, які були із дірками та потерті. А жінки не можуть їх одягати. Кожна хоче виглядати гарно, — каже служителька Центру. 

У Центрі також потребують продуктів. Приносити можна крупи, макарони, м'ясо. Цього року на городі реабілітанток погано вродила картопля. Тому якщо ви маєте змогу — привозьте їх для допомоги жінкам. Контакти залишаємо нижче.

Історії людей, які живуть на реабілітації читайте у наступних матеріалах із циклу "Я (не) залежна"

Довідка

Для того, щоб потрапити у чоловічий реабілітаційний центр — зверніться за номером 096-57-58-600 (Ігор)

 Контакти жіночого реабілітаційного центру: 097-24-19-566 (Наталя). 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.