Письменник Олександр Гаврош:«Для мене література як алхімія»

Поезія – емоції молодих

Пан Олександр виявився дуже цікавим  і виваженим співрозмовником з особливим шармом і харизмою. Він ніколи не перестає вдосконалюватися сам, дуже багато читає, любить заглиблюватися в тему і робити нові редакції своїх творів.

–             Займаючись 10 років літературою, я дійшов до висновку, що чим більше пізнаю, тим більше розумію межі свого незнання, – каже Олександр Гаврош. – Якщо колись я мав ілюзію, що вже чогось досяг, то чим далі, тим більше сумніваюся в собі, відчуваю невдоволення, хочу щось доробляти, удосконалювати. Я люблю робити нові редакції своїх книжок. Так, «Іван Сила» – це вже друге видання у новій редакції. Я працював над тим, щоб книжка стала ще кращою. Для мене, як творця, дуже важливо, щоб мені самому подобалася моя робота, доробляти –  не менш цікаво, ніж писати  нове.

Свою літературну творчість він розпочав як поет. Видав три поетичні збірки. Йому радили продовжувати у цьому напрямку, але він перейшов на прозу.

– Поезія – це  творчість молодих, це дуже гострі рефлексії на світ, – вважає пан Олександр. – А коли приходить зрілість і життєвий досвід, то переходиш на такі форми, які можуть сказати щось глибше. Тому я перейшов на прозу. Поезії більше не пишу, бо те, що хотів сказати, вже висловив.

Письменник  не належить до авторів, які заперечують свою попередню життєву сторінку. Для нього вона цінна і  своєрідна.

– Я – автор, який тільки намацує свій шлях і починає розуміти основи, – стверджує пан Гаврош. – Для мене література як алхімія. Я порівнюю письменників із алхіміками, які пробували створити з різних металів золото. Алхімік – це своєрідний чаклун, маг. Отак і письменник щось вичакловує. Він бере якусь історію, додає туди досвід, знання, емоції і чаклує. В дев’яти випадках із десяти нічого не виходить.  Хоч книжки і з’являються, але лише одиниці з них  стають загальнонаціональним надбанням, каноном, без якого важко уявити літературу. Як, наприклад, «Століття Якова» Володимира Лиса чи «Солодка Даруся» Марії  Матіос.

Пише для себе малого

Олександр Гаврош – письменник, який пише інтуїтивно і сам проживає історію. Він ніколи не питає себе, для кого пише. Зізнається, що творить для себе маленького і старається, щоб твір не був одноплановим і суто дитячим. Відомий літературознавець Тетяна Качак вважає, що книги Олександра Гавроша найкраще підходять для дітей від 12 років.

– Процес написання – це багатошарова робота, – зазначає письменник. – Це як торт, що має кілька слоїв. Ідею можу виношувати і 5, і 10 років, потім починаю її розпрацьовувати, готуватися, багато читати.

Коли пан Олександр писав про розбійника Пинтю, то перечитав все, що було написано про опришків, щоб не повторювати те, що вже зроблено і не йти пройденими стежками, а творити  щось  оригінальне. Заглибившись у тему, митець усамітнюється на якийсь час. Написавши твір, відкладає його на півроку-рік, а тоді  знову до нього повертається, перечитує та вдосконалює. 

– Маючи літературний досвід, я розумію, що не треба одразу бігти з твором до видавця, як це роблять молоді автори, – каже пан Гаврош. – Не треба спішити з виданням, бо найгірше, коли автор не доробив виграшну ідею, видав книгу і сам «підрубав» свій твір. Це як козирним тузом побити просту шістку. За 10 років я зробив для себе висновок – не поспішати, а вдосконалювати. Не треба багато писати, треба робити це добре. Це стосується й книжок: краще видати одну-дві, але такі, що їх прочитають, ніж п’ять чи десять, але не прочитаних.

До речі, любов до читання Олександру Гаврошу прищепив батько, який сам багато читав. У бібліотеку майбутній письменник записався ще в дошкільному віці. Йому було нудно в першому класі, бо діти лише вивчали букви, а він вже читав такі книжки як «Острів скарбів» і «Хатина дядька Тома». Пан Олександр вважає, що письменниками стають, зазвичай, саме такі ранні читачі, в яких  читання згодом переростає в потребу самим щось писати.

– Оскільки я займаюся різними проектами і люблю заглиблюватися в якусь конкретну тему, то читаю все, що її стосується, бо лише таким чином можна написати щось ґрунтовно, – каже він. – От, наприклад, книжка «Казки і казкарі» – невеличка, але вона наповнена інформацією , прочитавши яку можна побачити опуклу картину:  що таке казка, хто такі казкарі, який їхній шлях, чим оригінальна закарпатська казка, як вона вписується у національний і світовий контексти.

Екранізували повість

Той факт, що за повістю Олександра Гавроша зняли фільм «Іван Сила», сам письменник вважає рідкісною удачею. Екранізація йому сподобався, він переглянув кінострічку декілька разів.

– Це гарна робота, –  зазначає митець. – Перша удача, коли екранізують твою книгу ще за життя, а друга – коли екранізація буде вдалою. Тож мені двічі пощастило.

У тернопільському видавництві «Навчальна книга «Богдан» вийшло п’ять книг Олександра Гавроша, тому він бодай раз на рік приїжджає у «файне місто». Каже, що дуже любить Тернопіль, вважає його симпатичним, спокійним, розважним, доброзичливим і близьким до Закарпаття по своїй ментальності й темпоритму.

– Якби я не жив в Ужгороді, то переселився би до Тернополя, – стверджує письменник. –  Але все-таки Закарпаття дуже специфічний і самобутній регіон, не хочеться його покидати, бо там теж треба комусь працювати. Там є багато матеріалу, який треба розробляти і прописувати в загальноукраїнський контекст, тому я там.

Окрім літератури, Олександр Гаврош захоплюється журналістикою та драматургією. Пише статті, працює завідуючим літературною частиною Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Одна з причин його приїзду у Тернопіль – зустріч із головним режисером місцевого драмтеатру Олегом Мосійчуком, який хоче ставити п’єсу пана Олександра «Вуйцьо з крилами».

Довідка

Олександр Гаврош народився 26 березня 1971 р. в Ужгороді. Закінчив факультет журналістики ЛНУ ім. І. Франка. Друкується в закарпатських та всеукраїнських ЗМІ. Має близько двох тисяч публікацій у пресі. Член Асоціації українських письменників та Національної спілки письменників України. Окремі твори перекладено німецькою, білоруською, словацькою, сербською, польською мовами. Засновник і співголова журналістських клубів «НеТаємна вечеря» та «Театрал Закарпаття». Захоплення — література, історія, культура, театр, кіно.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.