Питання двомовності: люди просять не ділити їх за мовою

Олеся Хуторна (25 р.) більше десяти років живе у Франції, любить подорожувати. Однак про своє українське походження ніколи не забуває і вдома спілкується українською

Недаремно у нас склались стереотипи, мовляв, українською розмовляють на Заході України, частково -  у Центрі. А от російською спілкується весь Схід та Південь країни. Російські пропагандисти разом із Путіним нахабно скористались цим, коли анексували Крим. А під час вторгнення на Донбас вороги активно нав’язують гасла захисту російськомовних українців та росіян, які проживають в Україні.

Попри те, що хтось нав’язує нам думку, нібито російськомовні українці підтримують політику Путіна, факти свідчать, що це зовсім не так. Багато російськомовних українців через події на Майдані та війну у країні принципово перейшли на українську. Навіть якщо й розмовляють російською, на їхній патріотизм це не впливає.

«Я не думав, що перейти буде так просто»

Дмитро Мулін родом із міста Суми, що розташоване на північному сході країни. 60% населення цього краю спілкується російською, оскільки місто географічно наближене до Російської Федерації, та й політика Радянського Союзу далася взнаки. Інша частина спілкується українською або суржиком.

«Казки» про те, що на Заході б’ють тих, хто розмовляє російською, а на Сході всіх, хто спілкується українською, обзивають бандерівцями, молодий чоловік чув з юних років. Однак завжди ставився скептично до таких закидів. Аже він ніколи не бачив, щоб у школі чи в університеті тих дітей, які говорили державною мовою, сприймали вороже.

- Навпаки, ми аж прислухалися, коли хтось говорив чистою літературною мовою, - каже він. - Ні в моїй родині, ні в моїх друзів ніколи не виникало претенезій, що хтось не тією мовою говорить.

В університеті, за словами співрозмовника, викладали українською. Однак через те, що підручники з деяких предметів були дуже старими та видані російською мовою, лекції проводили не державною мовою.

- Я завжди намагався хоч якось «українізувати» навчання, - продовжує він. - Деколи ми організовували тематичні вечірки, коли всі спілкувались винятково українською.

Удома Дмитро говорив із батьками російською, а от з бабусею та дідусем - українською.

Після закінчення вузу герой публікації продовжив навчання в аспірантурі в одному з вузів Праги. Там, каже, йому і судилось пройти повне «перевтілення».

- Я почав говорити українською в Чехії майже одразу після того, як переїхав, бо тут було багато студентів із Заходу України, - розповідає він. - Їм комфортніше так говорити, а я вільно спілкуюсь як однією, так і іншою мовою. Для мене проблем не було. Поступово я звик, що все моє оточення говорить державною мовою, навіть тішився з цього.

Після подій на Майдані заговорили друзі

Події на Майдані, які сколихнули Україну в 2013-2014 роках, пробудили свідомість багатьох громадян, вважає Дмитро. Саме тоді він свідомо почав говорити українською не тільки зі своїми друзями із Західної України, а й усіма товаришами із Сум. Він дуже щасливий, що приятелі підхопили цю хвилю українізації.

- Раніше мені просто не спадало на думку, що можна так просто перейти на українську, - каже він. - Звичка, оточення накладають відбиток. Але нічого складного тут немає, головне - наважитись.

Тепер, як і раніше, Дмитро Мулін за те, щоб в Україні була одна державна мова. Хоча він не налаштований вороже проти тих, хто досі спілкується російською.

- Я знаю багатьох хлопців, які розмовляють російською, однак це не показник, що вони - менші патріоти, ніж я, - наголошує він. - Багато друзів захищають суверенітет України на Сході країни, вони добровільно пішли на війну, бо вірять у перемогу України. Ці люди заслуговують на повагу, бо вони також роблять свій внесок у розвиток держави. Можливо, виховання, звичка, страх ще не дали їм здолати мовного бар’єру, але вони є патріотами і заслуговують на повагу. Я вірю, що саме в єдності наша сила.

Політика роз’єднання українського народу на рівні мови є однією з ключових причин того, що в нас зараз відбувається, вважає Наталія Олєйнікова.

- Мій батько був військовим, тому своє дитинство я провела у Санкт-Петербурзі, потім ми переїхали на Схід України, - розповідає вона. - Батьки спілкувались російською, а ми з братом, коли пішли до школи, дуже хотіли спілкуватись українською. Коли я підросла, то дуже дивувалась, чому вдома у бабусі, в районному містечку за 40 км від обласного центру, де ми живемо, частіше спілкуються українською, а в нас вдома - російською. Згодом почала принципово відповідати на питання російською по-українськи. Хтось розумів, хтось ні. Ще пізніше я дійшла висновку, що є багато щирих і хороших людей, незалежно від того, якою мовою вони розмовляють. І почала говорити з людьми тією мовою, якою спілкуються вони.

На думку Наталії, у кожному треба цінувати людяність. Насправді є багато лжепатріотів, які вибігають у вишитих сорочках і кричать, що вони – щирі українці, а нічого не роблять заради розвитку країни.

- У душі та всім серцем я за те, аби в нас була єдина державна мова - українська, - наголошує вона. - Однак не треба тикати пальцем і говорити, що хтось - москаль, тому що спілкується російською. Так, винні батьки, діди і прадіди, що не навчили. Але російськомовна людина може створити більше добра для України, ніж той, хто викрикує про свій патріотизм, а дбає тільки про власну кишеню.

Воюють за Україну, а говорять російською

Президент України Петро Порошенко в інтерв’ю для http://www.radiosvoboda.org наголосив, що російська мова перестала бути фактором, який розколює Україну. На його думку, наразі конфлікту між україномовними і російськомовними українцями немає.

Військовослужбовець Олександр Шамрай - родом із Хмельницького. Наразі він виконує завдання у зоні проведення АТО. Чоловік переконаний, що мова не створює жодних бар’єрів між людьми, а от між державами, політиками - так.

- У мене вдома всі спілкуються українською, і я також, - розповідає він. - На службі розмовляю і російською, і українською. Якщо товариші звертаються до мене російською, я їм тією ж мовою відповідаю, хоча для мене рідна - українська. Але проти російської мови я нічого не маю. Проти мови – ні, проти Путіна і російської агресії - так.

Потреби в тому, щоб у нас була друга державна мова російська, Олександр не бачить. Адже, на його думку, людям ніхто не забороняє спілкуватись нею. А державна мова має бути одна! Це - аксіома.

- Якщо з якоїсь причини запровадять другу мову, тоді потрібна і третя - англійська як мова міжнародного спілкування, - каже він. - Я хочу, щоб удома ми спілкувались українською і щоб діти зі мною говорили державною мовою. А взагалі чим більше мов знає людина, тим краще. І не обов’язково лише російську, це може бути і польська, і чеська, і німецька, і французька. Як говорив Шевченко: «І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь».

Однак військовослужбовець категорично проти того, щоб міряти всіх під одну лінійку. Він переконаний, що серед російськомовного населення України є чимало патріотів.

- Я бачив на війні різне, і скажу так: багато молодих хлопців, сплікуючись російською, бо їх так виховали, стояли перед ворогами до останнього. Багато сміливих воїнів вірять у краще майбутнє України, - продовжує він. - Я знаю, скільки в них сили духу, вірності і віддданості Україні, я це бачив на власні очі. Вони готові своє життя покласти за те, щоб на Заході чи Сході, Півдні чи Півночі нашої країні спали спокійно. Тому не треба нас ділити за мовною ознакою!

Українці за кордоном теж активно популяризують там усе українське. Так, Олеся Хуторна, яка у Франції живе вже більше десяти років, досі і вдома, і з друзями з української діаспори спілкується рідною мовою.

- Неважливо, де ми є, що від нас вимагають обставини, головне, що ми любимо Україну, любимо українську мову і всім серцем вболіваємо за щасливе майбутнє нашої Батьківщини, — каже вона.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.