Яким для тернополян був рік, що минув

Тетяна СЕМЕНЕЦЬ, керівник гуртка Станції юних техніків:
— У нас так склалося, що душевний спокій залежить від дітей. Бо їхні успіхи — наші успіхи. Чим старшими стаємо, тим усе більше озираємося на дітей. Старша донька закінчила школу, але ще пішла на рік навчатися в Українську академію лідерства. Тож так вийшло, що вчиться, але до вузу ще не вступила. Якщо вже знаєш, що дитина вже вчиться, то почуваєшся спокійнішим. А так ще наступний рік буде у клопотах. Знову треба думати, куди краще вступати старшій, а тут вже й молодша буде випускницею.
А загалом рік був хорошим. Була стабільність у зарплаті. Зустрічаємо Новий рік без боргів. Ціни хоча зросли і комуналка вибивала з колії, але загалом рік непоганий. Хотілося б влітку десь відпочити, але не складається через вступ дитини.
У новому році бажаю тернополянам оптимізму, залишатися людяними, більше терплячими, бути на хвилі добра і завжди у всьому шукати позитив. Усім міцного здоров'я, оптимізму, тому що від держави не завжди можна чекати чогось доброго, треба самим творити своє майбутнє.

Ірина ГРИЧУК, лікар-методист Центру “Здоров'я»:
— Для мене рік був трудовим у всіх планах — і на роботі, і вдома, бо робила ремонт, і в творчості, бо освоювала нове хобі - вишивку. Я люблю вишивати і цього року вивчала нові техніки. Тобто рік був різноплановим і, слава Богу, добре завершується. І волонтерством займалася: ми плетемо різні речі, вишиваємо обереги для солдатів. Цього року я навіть не відпочивала, аж у кінці грудня пішла у відпустку. Навіть часу на поїздки, відпочинок в мене не було. Що давало сили? Сили мені завжди дають заняття будь-яким видом творчості — чи вишивка чи щось інше.
У новому році бажаю тернополянам надії на краще, на мир, на нові перспективи, міцного здоров'я, душевної рівноваги, не витрачати сили намарне.

Марія ВОЛЯНИК, студентка:
— Грудень для мене – завжди особливий час не лише через те, що серце завмирає у передчутті свят від запаху хвої та мандаринок, але й через те, що це ідеальний момент, аби порефлексувати, що із тобою відбувалося останнім часом, яке воно має значення, які уроки з цього можна отримати. 2016 став для мене ще однією яскравою та незабутньою сторінкою. Так, на початку лютого я отримала почесне звання випускника громадської організації AIESEC, в якій провела останні 1,5 року. Це дало мені поштовх та натхнення до організації навесні тренінгів з маркетингу, персональній ефективності та публічних виступах у нашому місті. Згодом я отримала можливість два місяці вчити румунських та молдовських школярів англійської мови у  таборах ‘English is Fun…tastic’ посеред румунських Карпат. Це була прекрасна пора, коли я отримала можливість зустрітися з людьми з Великої Британії, Греції, Македонії, Гонг-Конгу, Єгипту, Туреччини, Ірану, Бразилії, Індії, Грузії, Італії. І кожен з них – більше, ніж просто країна, з якої вони приїхали. Це друг назавжди десь в іншому куточку планети. Моя друга половина 2016 проходить на березі Балтійського моря у Польщі, де я вчуся за програмою семестрового обміну в Гданському університеті. Ще один виклик та абсолютний вихід із зони комфорту: навчання у новій країні за іншою системою із людьми з усього світу. Статус студента за обміном дозволив вільно обрати усі навчальні дисципліни, що розширило та трохи змінило вектор моїх інтересів. Я дізналася більше про громадянське суспільство та сталий розвиток. Хотілося б бачити себе саме у цій сфері.

Не можу не згадати і людей, з якими мені пощастило познайомитися тут. Це люди із фантастично різними поглядами на життя. Так, тут є і студентка-фізик з Північної(!) Кореї, і туркеня-бодібілдер, і французький в’єтнамець. Є кілька десятків голосних іспанців, італійців і португальців з їх легким підходом до життя та бажанням знаходитися лише тут і зараз. Є німці, що не завжди підтверджують стереотип про їхню надмірну дисциплінованість і беземоційність. Є бельгійці, які неодмінно ідентифікують себе жителями Євросоюзу і ображаються, коли їх плутаєш із французами. Усі люди, які траплялися мені на шляху у 2016 дозволили мені стати кращою: побачити свої сильні та слабкі сторони, дозволили повірити у власні сили та впевненіше йти до цілі. Та життя далеко від рідної домівки дозволило мені набагато краще усвідомити, що все-таки найбільше мене підтримують батьки. Шкода, що поки знаходишся поруч, не завжди усвідомлюєш всю ту любов та тепло, які вони у тебе вкладають. За це їм велике та щире «спасибі» та «люблю», які я тепер не забуваю говорити щодня!

Тернополянам хочеться побажати людей поруч, яких можна щиро та впевнено назвати найріднішими, найближчими та найтеплішими. Адже, зрештою, це найважливіше: не буде сенсу від навіть найбільших досягнень, якщо радість від них не буде з ким розділити. І на завершення: не відкладайте свої мрії надовго! Їм дуже сумно і самотньо вас чекати. Хай у 2017 ваші мрії збуваються!

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.