До життя не варто ставитися надто серйозно, переконує отець Віктор Веряскін

До Бога ведуть чимало шляхів, причому для духовного зростання зовсім не обов'язково щодня ходити в храм і фанатично дотримуватися догм, котрі проповідують священики.
До життя не варто ставитися надто серйозно, переконує отець Віктор Веряскін

Дорога до Всевишнього у кожного своя, причому подолати її допомагають і праця душі, і турбота про тіло, і навіть почуття гумору, вважає митрополит Київський і всія України Апостольської православної церкви Віктор Веряскін (56 р.).


- Житіє преподобної Марії Єгипетської обов'язково читають у храмі незадовго до Пасхи, - каже священик. - У декого через це навіть викликає запитання: чи взагалі належить про цю жінку-сподвижницю, яка стоїть дещо відсторонено в християнстві, розповідати? У житії цієї святої ми читаємо, що під час молитви вона піднімалася на метр-півтора на поверхнею землі. Це схоже на опис левітації, котрої досягають, скажімо, під час медитацій найкращі майстри йоги. Однак найбільша інтрига не в цьому: посланий до Марії Єгипетської монах Зосима з'ясував, що такої духовної досконалості свята досягла без відвідування храму, без сповіді та причастя! А нам кажуть, що без дотримання цих релігійних традицій богоугодного стану досягти неможливо! Саме житіє Марії Єгипетської доводить, що духовне зростання моживе і без присутності у храмі. І це дуже важливий момент.
- Священики зазвичай говорять вірянам інше... 
- Навіть православне ортодоксальне християнство стверджує, що до Бога веде не один шлях. Втім, парадокс у тому, що у нас виникають протиріччя: то існує один шлях до Бога чи багато? І людині часом важко "прикласти" до себе цю претензію на винятковість, істинність з існуванням інших шляхів, інших шляхів до порятунку душі. Тому й з'являється час від часу необхідність у цілісному осмисленні певних понять, розумінні тези й антитези. До речі, навіть мудрий перегляд популярного нині серіалу "Доктор Хаус" здатен дати духовний урок. Не можна недооцінювати цього...
- Як поводитися у піст - радіти чи навіть не посміхатися? Напевно, це питання "з тієї ж опери"...
- У період Великого посту ми часто згадуємо про свою недосконалість, каємося (зрештою, нас до цього закликають!). Така поведінка видається логічною та правильною. Але як це співвіднести з радістю? Виникає серйозна проблема. Причому вона поглиблюється, коли ми відкриваємо Святе Письмо. Так, у Новому Заповіті можемо наштовхнутися на речі, що протирічать сучасній релігійній практиці. Так, Христос каже: "Коли ви будете поститися, нехай одег ваш буде світлим!" А нехай кожен із нас нині погляне на себе. Більшість звикла ходити в одязі темних тонів, особливо у піст. Вважається, що це начебто суворіше, а отже, серйозніше. Натомість світлий одяг, тим паче, різнокольоровий - легковажний. Проте Христос і волосся радив у піст змащувати оливою - ну, таку "косметику" на той час застосовували, з "Оріфлеймом" проблеми були... (посміхається) Але потреба приводити себе до ладу існувала й тоді. А далі, з'ясовуємо, ще жахливіше написано: "Випряміться!". А ми що робимо? Очі опускаємо додолу, голову схиляємо якомога нижче. Виходить, чинимо все - з точністю до навпаки! Христос казав одне, а ми робимо протилежне. Думаю, ця проблема вимагає вирішення: або ми живемо за Христовими наказами, або маємо чесно визнати, що за дві тисячі років щось таке сталося, що ми перестали серйозно сприймати слова Ісуса, а тому перестали їх дотримуватися. Він каже: "Біле!" Ми: "Чорне!" Він каже: "Випряміться!" Ми - нахиляємося. Він каже: "Скористайся оливою". Ми: "Тільки посмій підійти до чаші зі своєю косметикою! Спершу змий все, а тоді покайся". Як на мене, саме через це треба правильно співставляти поняття "християнство", "православ'я", "віра" і нашу здатність адекватно їх розуміти, тим паче, практично дотримуватися. Тому я й вирішив разом із тернополянами, які прийшли на мою лекцію, звернутися до теми: "Роль почуття гумору у нашому духовному житті".           
- То як же гумор допомагає духовно підніматися?
- Гумор - це різновид радості, він обов'язково має зберігати доброзичливе ставлення до об'єкта, на який його спрямовують. Окрім того, як пояснює словник, почуття гумору передбачає у суб'єкта наявність позитивного ідеалу. Інакше все може перерости у вульгарність і цинізм. Далі психологи пишуть, що відсутність почуття гумору світчить як про нестачу емоційного розвитку, так і навіть інтелектуального! Я вас вітаю... Ось тоді, коли всі сидимо такі серйозні, ми, виявляється, показуємо, що недосконалі емоційно й інтелектуально! До речі, філософи пішли ще далі у поясненні поняття "гумор", "іронія". На їхню думку, це вища форма буття, а також засіб, який допомагає правильно пізнати себе. Радість - це плід духу, що в нас живе, кажуть вчені... А телевізор говорить, що є маленька радість - кружка пива і весела компанія... Ось тут ми і дійшли до дуже серйозних речей, адже у сміху, виявляється, подвійна природа. Поясненню цього присвячені дві глави у восьмому томі "Настольної книги священнослужителя", котру почали видавати ще при патріархові Пімені. Шкода, що це корисне видання навіть не всі священики прочитали. Одна з глав, до речі, називається: "Сміх і гумор як засіб подолання гордощів". Тому, я переконаний, навіть у піст є підстави говорити про роль гумору в нашому духовному житті.
- Ви стверджуєте, що у вірян часто розуміння гумору - викривлене...
- І не тільки у пересічних віруючих, у більшості священиків - теж. Втім, поїсти - не гріх. Гріховною є обжерливість... Сміх тим і цінний, що ділить світ надвоє, бо може бути проявом різних почуттів. Згадайте "Повесть о бражнике" (про п'яницю) чи "Житие протопопа Аввакума" - пам'ятки давньоруської літератури, котрі філологи вивчають у вузі. Про що ці твори розповідають християнину? Сміх, з одного боку, оголює, викриває негатив. З іншого - тим самим він змушує нас очиститися. Відтак гумор спрощує життя і заспокоює нас. Ось дивимося ми нині на нашу Верховну Раду. Дійсно, до смішного вже дійшло... Але ж це ми їх вибирали! Однак варто згадати, що зло було задовго до людини. Не завжди ті ж Ющенко, Тимошенко, Янукович роблять те, що хочуть. Вони - такі ж люди, як ми. Вийшли з народу, а назад заходити не хочуть... (посміхається)
Посміятися над своїми муками - ось "вищий пілотаж"! Це довів ще протопоп Аввакум. Він людей, які вели його до Сибіру, знущалися з нього і родини, називав "миленькими"... Звісно, ми можемо нині проклинати кризу. Однак можемо і подякувати Богові за неї! Не дарма ж дехто каже, що навіть Гітлер і Сталін - лише батоги у руках Божих. За гріхи наші... Умійте посміхатися! Диявол із вами всерйоз, а ви - граючись... Загалом до життя не варто ставитися надто серйозно. Це гра! Ще протопоп Аввакум у XVII столітті так говорив. Зрештою, недарма ж у християнстві з'явилося поняття "юродивий". У цих мужніх людей насправді була лише маска дурня. Але завдяки їй вони могли навіть царям сказати гірку правду просто в очі. Власне, сучасні гумористи теж можуть грати роль юродивих, адже вони також показують різницю між тим, як є і як має бути. Та сміх у них - різний! У Райкіна, скажімо, завжди гумор був добрим. Натомість стиль Задорнова - злий... 
- Які поради нині даєте тим, хто скаржиться на кризу?
- Зазвичай нагадую, що слово слово "криза" у перекладі з грецької означає "суд". По суті, ми через Біблію отримали попередження про це, адже там написано, що нас очікують Божі суди. А якщо нас судять через призму кризи та труднощів, пов'язаних із нею, то ми маємо або прийняти рішення Божого суду, або не погодитися з ним. Тому раджу сприймати кризу як можливість переоцінити себе. Ми нині отримуємо шанс, чуємо заклик до активнішої діяльності, але це нас чомусь лякає. Думаю, на Сході не дарма ієрогліф "криза" має два значення - "небезпека" і "надія". Ще Конфуцій говорив: "Не дай Боже тобі жити в епоху кризи. Однак ще гірше, якщо ти не скористаєшся тими можливостями і перевагами, що дає пора змін!" Тому прокляття може перетворитися на благословіння. І тоді ти осмислиш і саму кризу, і своє місце у ній. Це, так би мовити, загальні принципи. Коли ж приходить конкретна людина, з якимись власними проблемами, то я даю їй особистісні рекомендації.

Більше читайте у "20 хвилин" від 12 квітня 2009 р.

Біографія
Митрополит Київський і всея України АПЦ Віктор Веряскін народився в 1953 р. у Росії.
Він - завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, президент Кримського регіонального відділення Міжнародної Асоціації Релігійної Свободи, віце-президент Кримського регіонального відділення Міжнародного Біблійного Товариства, доктор богослов'я, наставник громадської організації "Духовна Республіка Україна", експерт-консультант Союзу підприємців і роботодавців Криму, професор духовної академії.
Отець - популярний лектор, проповідник. Автор більше двох десятків книг, курсів лекцій, використовуваних, як навчальні посібники, збірників статей, духовних бесід.
Священик має численні громадські відзнаки, а також церковні нагороди, в тому числі ордени св. Архистратига Михаїла, св. Володимира, Христа-Спасителя й ін.

Коментарі (8)

Ви не авторизовані

  • Anonymous

    Інтересно що той Отець Віктор курить, я тоже хочю такої дурі))
  • Anonymous

    хто прав, а хто ні, розсудить Бог. але насправді варто послухати Веряскіна, щоб судити про нього. у статті неможливо передати ту атмосферу, ту ауру, яку він створює на своїх зустрічах. хтось приходить до церкви, а хтось для спілкування в інше місце. головне, що люди прагнуть слухати і ділитись сокровенними знаннями. як на мене, то варто послухати різні версії, різних людей, щоб обрати те, що тобі ближче до серця. до душі.

    Anonymous reply Anonymous

    Направду, вороги могли забрати в нас все, але не можливість сміятися...
  • Anonymous

    «По всей видимости, бога нет. Хватит беспокоиться, наслаждайся жизнью!»

    Anonymous reply Anonymous

    Причому тут це. Бог є і він все бачить. Тільки священики деякі постулати перекрутили так, як їм вигідно, а не так, як у Святому письмі
  • Anonymous

    З нього такий священик як з мене монгольський космонавт...

    Anonymous reply Anonymous

    Як на мене, справжній християнин, та ще й в пору посту такого не написав би

    Anonymous reply Anonymous

    Мудрі речі чоловік каже, нам давно на світ подивитися треба іншими очима. Може, менше бардаку було б. А то ми схилимо голови додолу - плюють на нас, а ми кажемо - дощ