Хто кому і за що сьогодні дарує титули розповідає голова Шляхетсько-Дворянської Ради Тернопільщини

Підтверджувати спадкові шляхетсько-дворянські титули і набувати нові почали в Україні з 2002 р. На Тернопіллі за сім років таких осіб – більше дев'яноста. Кандидатури ще трьох претендентів нині розглядають.
- Всупереч поширеній думці, титул за гроші не купиш, - переконує голова Шляхетсько-Дворянської Ради Тернопільщини Петро Криськів. - Для його набуття потрібне дотримання претендентом високих моральних вимог і належна оцінка його діяльності регіональною та всеукраїнською організаціями дворянства.
Нещодавно Шляхетсько-Дворянські грамоти вручили ще двом нашим землякам – знаному культурно-публічному діячеві Олександру Смику та відомому тернопільському лікарю і літератору Володимирові Мацюку. Цими документами, як пояснює голова Ради, засвідчили надання їм титулу дворянства із подальшим присвоєнням вищого титулу та занесенням до Всеукраїнського реєстру дворян.
"Перервалася передача титулів у спадок..."
- Коли утворилася Шляхетсько-Дворянська Рада Тернопільщини і чим вона займається?
- Шляхетське зібрання Тернопільщини діє з листопада 2002 р. А з 2004 р. як Шляхетське (Дворянське) Зібрання Тернопільщини воно входить до Всеукраїнської організації "Дворянство України". Наше головне завдання – відновити історичну справедливість, по відновленню дворянських, шляхетських родів сучасної справжньої еліти, достойних людей в Україні, щоб заповнити той вакуум, який утворився, починаючи з 1917 р., а також у воєнні і післявоєнні часи. Саме через те, що в ті періоди обірвалася передача спадкових титулів із покоління в покоління, виникла необхідність відновити цю традицію.
- Поясніть, будь ласка, різницю між поняттями дворянства і шляхетства.
- Різниця лише в обрядовості надання титулу. Надання шляхетських титулів – це польсько-литовська традиція. У царській Росії Петро I намагався ввести таке ж поняття, однак воно не прижилося. Тож усі подальші присвоєння титулів, які відбувалися за російською лінією, – дворянські титули.
Іншої різниці між поняттями дворянства і шляхти немає. Адже це – вищий суспільно-політичний, привілейований, провідний соціальний стан, аристократія. Свого часу навіть прийняли документ, в якому прописали механізм урівнювання в правах російських дворян та польської шляхти. Тож говорити, що титули, які присвоювали у Росії чимось кращі за ті, котрі дарували в Польщі, чи навпаки, підстав немає. За винятком орденів IV-V ступенів – Святої Анни та Святого Станіслава.
Тож нині, при заповненні спорожнілої ніші української еліти, ми намагаємося максимально дотримуватися тих механізмів надання титулів із наступним правом їхньої передачі у спадок, котрі склалися історично. Однак при цьому, звісно, ми враховуємо і реалії нинішнього часу.
Потрібно багато часу і грошей
- Із чого починається сама процедура відновлення чи надання титулу?
- При відновленні потрібно зібрати документи, які підтверджували б право людини володіти титулом того роду, до якого вона належить. Найважче – довести свою приналежність до знаного роду. На це доводиться затрачати немало і часу, і грошей, адже деякі документи можуть надати лише у Польщі або в Росії чи інших країнах, де це коштує кілька тисяч доларів.
В іншому ж разі, коли йдеться не про спадковий, а про новонабутий титул, кандидатуру достойника на розгляд Шляхетсько-Дворянської Ради подають громадські організації, ради.
- Чи багато жителів Тернопілля вже зверталися до вашої структури за відновленням чи набуттям титулу?
- Зверталося немало, причому за відсутності широкої реклами з боку нашого товариства. Однак якщо людина не має документів, які юридично підтверджували б, що саме вона – нащадок знаного роду, про відновлення титулу не може бути й мови.
- Скільки часу і коштів потрібно на пошук таких документів?
- У кожному випадку – це дуже індивідуально. Буває, процес триває й до трьох років. Найпростіше – коли потрібні документи вже є, або їх підтвердили в Польщі, Росії чи іншій іноземній країні. Після такого підтвердження титул можна легалізувати на території України через нашу організацію (Раду Дворянства України та її геральдичний відділ).
- Що дає людині володіння титулом?
- Для кишені це не дає нічого. Це – лише духовне надбання, свого роду інвестиції у власне майбутнє та майбутнє своїх нащадків. Переконаний, що врешті нам вдасться сформувати справжню українську еліту. Не таку недолугу, як сьогоднішня. Бо вона сама себе чомусь називає елітою, а насправді не має до неї жодного стосунку.
Загалом варто розуміти, що сам процес набуття титулу – не такий простий і формальний, як хтось може собі уявити. Мовляв, приїхав хтось, дав грамоту – і ти вже дворянин. Це не так. Або ж інший приклад – за президентства Леоніда Кучми ціла делегація на чолі з його дружиною їздила Україною, вручаючи ордени Святого Станіслава. Дуже важливо розуміти, що єдина структура, яка на всеукраїнському рівні легально юридично визнана і вповноважена робити такі речі – це "Дворянство України". Інших - немає.
- Чи можуть набути титулу ті, хто не має фінансової можливості оплатити затрати, пов'язані із цим процесом?
- За оформлення документів на надання низового титулу в переважній більшості платить наша організація. Однак отримання грамоти єдиного взірця для нашої області – лише перший крок. Із часу вручення такої грамоти особу заносять до Всеукраїнського реєстру дворян. Сам титул вона може отримати двома шляхами – відновлення титулу або шляхом набуття.
В останньому випадку, який зараз поширеніший, претендент має впродовж трьох років чітко дотримуватися статуту нашої організації, її вимог і внутрішніх законів. Наступним кроком є присвоєння вищого титулу із врученням ордену. Це – належна оцінка того, що людина за своє життя зробила для громади міста, краю, держави загалом. Нагородження орденами – компетенція Всеукраїнської організації. Однак розпочинається все, наголошую, із присвоєння низового титулу – на рівні області. Звісно, дехто вже цей рівень намагався обійти, говорячи: "Та які проблеми? Збираємо стільки-то тисяч євро, їдемо у Київ і за тиждень повернемося з орденом". Однак не все так просто. Ордени виготовляє Монетний двір, причому за індивідуальним замовленням. Їхнє отримання засвідчують відповідними документами.
Що ж до ціни, то вона у кожного ордена інша. Сподіваюся, коли наша структура зміцніє, то не окремі особи, а більша частина достойників зможе отримувати ордени в дарунок.
- Які зараз існують ордени в Україні?
- Орден, що засвідчує титул барона, виготовлений зі срібла, обрамленого золотом. Для графа – виготовлений із золота. Князю дарують золотий орден, обрамлений у платину.
Дарувати титули одноосібно не міг навіть цар
- Як ставитесь до того, що самопроголошений король України Орест Карелін-Романишин теж роздає дворянські титули?
- Я дуже поважаю цю людину, тому що він священик. Він був один із перших ініціаторів створення на Тернопіллі шляхетського зібрання. Донедавна він входив і до Всеукраїнської Ради "Дворянства України" в титулі князя.
Не знаю, чи має пан Орест документально засвідчене підтвердження того, що він являється королем України-Руси. Мені про це нічого не відомо. 
Щоправда, дарувати титули одноосібно не міг навіть російський цар Петро І, який, як відомо, був великим реформатором і часто не брав до уваги устоїв, що історично склалися в державі. Так, він міг синові конюха надати титул князя. Але все одно він робив це не сам, а за підтримки духовенства. Зрозуміло, що його воля була законом, але підтримка інших інституцій навіть тоді була потрібна.
"Збираємо не гроші, а достойних людей..."
- Чи передбачена сплата якихось внесків до організації протягом часу, поки триває процес набуття титулу?
- Якщо людина може – вона їх платить. Однак є багато таких, хто такої можливості не має. Це – моральні люди, які жили чесно, не крали. Аби сплачувати внески, їм довелося б ці кошти забирати у своїх сімей. Такого ми аж ніяк не прагнемо. Бо наше завдання – зібрати не гроші, а достойних людей. Тому сьогодні ті, хто може сплачувати внески, - сплачують їх, за решту - платимо ми. Це – 450 грн у рік з однієї титулованої особи.
- Чи було таке, аби людина хотіла просто купити титул?
- Дійсно, зверталися дуже небідні люди Тернопілля, обличчя яких всім добре відомі. Однак на думку нашої організації, стати членами Шляхетсько-Дворянського зібрання вони зможуть лише тоді, коли переглянуть свої моральні цінності. Титул не продається! Низько, як на мене, ставити його на рівні з матеріальними цінностями, які можна піти й купити. Людина, яка не розуміє, що таке титул і для чого він їй – не має на нього права.
Нагадую, недостатньо самому вважати себе достойним – тебе мають оцінити інші. Далі все залежить від рішення Ради, до якої на Тернопіллі входить дев'ять чоловік.
- Можете сказати – хто саме?
- На прохання самих же членів Ради - не можу. Адже, як тільки люди дізнавалися, що той чи інший чоловік входить до Ради, а отже, має повноваження подавати кандидатури на набуття титулу, траплялися випадки різного роду непорозумінь.
Ті члени нашої Ради, які бажають і відкрито говорять про приналежність до неї, на це теж мають право. Тобто це - особистий вибір кожного члена Ради.
Розглядають ще три кандидатури
- Може скластися враження, що ваша структура є дещо закритою...
- Аж ніяк. Вона є громадською організацією. Однак має специфіку, зумовлену тими завданнями, які ми розв’язуємо. Йдеться про відновлення української еліти.
- Яких претендентів на набуття низових титулів Рада розглядає зараз?
- Один із них – відомий журналіст не тільки Тернопілля, а й всієї України. Інший – один із відомих керівників представницького органу влади. Людина, яка працює давно і чесно, нічим себе не скомпрометувавши. Третій – громадсько-політичний діяч.
До речі, якщо особа отримала низовий титул, але протягом випробного терміну із певних причин своїми діями завдала моральної шкоди структурі, її виключають.
- У чому подальша місія вашої організації?
- Питання відновлення української еліти стало актуальним кілька років тому. Ще ніколи в Україні моральні устої української влади не падали так низько. Тому постало питання: яким чином привести до влади справді духовну еліту? Через церкву? Ні, бо, за законом, церква відділена від держави, і це правильно. Наше ж завдання – зібрати разом якомога більшу частину людей високої духовності та моралі. Тих, для кого гроші ніколи не були, не є і не будуть тим богом, якому молиться нинішня влада. Інакше Україна як держава перестане існувати. Нехай хтось каже, що в тому, що ми робимо, сьогодні немає потреби. Однак завтра чи післязавтра ця потреба обов'язково з'явиться.

Біографія
Петро Криськів народився у 1966 р., як і його батьки, діди і прадіди, - на Тернопільщині.
Має дві вищі освіти – юридичну і технічну.
Останнє місце роботи – керівник Тернопільського регіонального відділення Конституційно-правового комітету України.
Із 2002 р. – голова Шляхетського зібрання Тернополя.
Із 2004 р. – голова Шляхетсько-Дворянської Ради Тернопільщини та член Ради Дворянства України. Барон.

Довідка
Українське дворянство виникло в середині XV ст. після того, як литовський князь Гедемінас завоював у 1320-1345 рр. велику територію України і об'єднався з Польщею. Таким чином, в Україні з'явилося литовсько-польське шляхетство.
До середини XVI ст. налічувалось більше 450-ти шляхетських родів. Однак до кінця століття всі княжі роди зникли. Так, козацькі полки Богдана Хмельницького викинули родову знать за межі України. Частину її знищили, натомість запровадивши гетьманську форму правління. Із 1654 р. тепер уже козацька старшина сама присвоювала собі дворянство і вимагала у Московського царя визнання. Але вони були частково визнані лише на поч. XVIII ст., а наприк. XVIII-го прирівняні до великоруського дворянства.
За інф. Петра КРИСЬКІВА
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.