Тернополянка Галина Кізілова навчає дітей жити яскраво

Галина Кізілова вважає, що живе спілкування з успішними творчими людьми - це те, чого бракує учням у школі. Вона не тільки знайомить їх з художниками, але й організовує дитячі творчі виставки у Тернополі.
Жінка щодня займається самоосвітою та знаходить час на творчість. У дітях розвиває ініціативу, вміння спілкуватись та бачити красиве.
- Якою ви були у дитинстві? Ким мріяли бути?
- Мені хотілося бути всюди та займатися всім. Школяркою займалася гімнастикою, легкою атлетикою, карате, волейболом. У мене були відмінні оцінки з усіх предметів, тому після школи я розривалася між бажанням малювати та вчити англійську мову.
- Як поставилися батьки до вашого вибору?
- Із розумінням і водночас із пересторогою. Особливо щодо мого бажання стати художником. Вони вважали, що це нестабільна, незрозуміла та сумнівна професія.
Батьки формували у мене чітке уявлення про обов’язок, відповідальне ставлення до роботи. За фахом обидвоє - інженери. Моя сестра пішла їхньою дорогою. А от я, незважаючи на те, що точні науки давалися мені легко, не уявляла себе ні математиком, ні інженером. Література, мова та малювання мені були ближчими.

Ходила на карате та малювання
- Хто підштовхнув вас до живопису?
- Свого часу, як багато моїх друзів та однокласників, я займалася карате у мистецько-спортивному клубі “Сакура”. Микола Мамчур, керівник цього клубу, підштовхнув мене до перших спроб у малюванні. Протягом чотирьох років я регулярно приходили у “Сакуру” на заняття з малювання та карате.
Після школи я поступила на філологічний факультет Тернопільського педагогічного університету. Але паралельно вирішила заочно навчатися в Московському університеті.
- Що цінуєте в своїй роботі?
- У роботі найбільше ціную можливість бути цікавою та потрібною. А також те, що вона мене постійно тримає у тонусі.
- Чи є щось таке, що хотіли б змінити у школі?
- У школі має бути менше паперової тяганини, більше свободи. Хочу, щоб діти могли спробувати себе у різній творчості. А для цього треба багато матеріалів - фарба, глина, пластилін, пензлі...
- Чи обов’язково мати освіту, щоб стати художником?
- Освіта - це добре. Але важливо хотіти та накопичувати знання постійно. Я прихильниця самоосвіти, тому постійно знаходжуся у стані студента - не перестаю читати книжки, аналізую та досліджую. Для мене важливо прожити кожен день яскраво, тому я заповнюю його спілкуванням із успішними людьми, шукаю цікаві події.
Приходять Лімонов та Удін
- Над чим зараз працюєте?
- Є кілька проектів, автором яких я є. Це проект “У майстерні художника” з Валерієм Лімоновим, учнівська арт-галерея, цикл матеріалів “Знайомтесь - митці Тернопілля”. Я збираю інформацію про тернопільських художників, шукаю можливість познайомити їх з учнями. Трапляється, вони проводять для нас свої майстер-клас, розповідають про себе. Думаю, такі зустрічі вчать дітей бути щирими, прислухатися до свого внутрішнього світу, вивчати себе та помічати красу, що навколо нас.
- Хто з тернопільських художників був у вас гостем?
- Валерій Лімонов є нашим постійним гостем. Також були художники Євген Удін, Олеся Гудима, Станіслав Ковальчук. Діти спілкувалися із Ігорем Дорошем, Петром Морозом.
- З ким із сучасних художників хотіли б поспілкуватися?
- Для мене цікава творчість скандального київського художника Сергія Пояркова.
-Чи є для вас закриті теми у малюванні?
- Я сприймаю мистецтво у будь-яких проявах. Але кожна картина має викликати емоції та нести якийсь зміст. Оскільки я працюю із дітьми, то уникаю робіт, які наповнені негативом - ті, які пропагандують насилля та брутальність.
Грає у команді з волейболу
- Чи задоволені ви своїм життям? Що хочете змінити?
- Мене влаштовує робота вчителя у школі. Тому, незважаючи на низьку зарплату, і через десяток років я себе бачу там. Для мене важливо залишатися у добрій фізичній формі. А іще знаходити більше часу на творчість, малювати для себе.
- Які маєте ще захоплення?
- Головним захоплення для мене є малювання та англійська мова. Обожнюю шити. Також не можу уявити свого життя без спорту. Зараз із великим задоволенням тренуюсь та виступаю за шкільну команду з волейболу.
- Що вам потрібно для того, щоб відчувати себе щасливою людиною? Що вас надихає, як покращуєте собі настрій?
- Я щаслива людина, бо в мене є сім’я та улюблена робота. Ми з чоловіком виховуємо двох дітей - 17-річну Настю та п’ятирічного Іллю. Щодня отримую велику втіху від того, що встигаю зробити все заплановане. Стараюсь у всьому бачити позитив. Щасливою відчуваю себе у ті моменти, коли знаходжу час малювати. Тоді життя стає вибуховим та яскравим.
- Як підтримує вас чоловік?
- Він дає можливість мені займатися тим, що мені подобається. Вдома є фарби, пензлі, папір - все, що треба. Окрім того, коли я хочу сісти та помалювати, він каже, не чекай пенсії, сідай і малюй.