Глину ліпили, ще не володіючи вогнем
Перші глиняні вироби сушили під сонцем. Так вони набирали певну міцність. У перший глиняний посуд складали сухі пожитки. Воду в глеках почали зберігати вже з освоєнням вогню – тоді глиняні вироби почали після ліпки випалювати. З глини ліпили не тільки посуд, але й різноманітні культові вироби – фігурки божеств, схожих на людей.
Трипільці ліпили без круга
На території України сліди гончарства археологи датують VII-VI тисячоліттям до н.е. Значного розвитку воно набуло за часів Трипільської культура V-III тисячоліття до н.е. У цей час на території України від Дніпра до Карпат були поширені гончарні вироби, що робилися вручну, без гончарного круга. Трипільці розмальовували поверхні і робили на них рельєфний малюнок. При розписі вживали білий колір по сірому, чорний, червоний і коричневий.
З початком використання гончарного круга на Україні у ІІ ст.. гончарство стає промислом. З використанням круга і гончарного горна виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV-XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший і продуктивніший ножний круг.
Волиняки прикрашали сосонками
Вироби всіх гончарських центрів мали спільні риси, але водночас і локальні особливості. Так, славнозвісний опішнянський посуд вирізнявся тонкими стінками, дво-трикольоровим розписом у вигляді кривулин, рисочок, крапочок тощо. Опішня славилася також декоративною скульптурою та дитячою іграшкою. Для Волині є характерною кераміка сірого, чорного, синьо-чорного кольорів — сиваки. Їхній декор складався з різноманітних ліній, що утворювали своєрідні візерунки, — сосонки, стовбики, ялинки, клітини. Подільська кераміка відзначалася вогнево-червоним тлом та оригінальною орнаментикою — пишні квіти, гілки з плодами, грона винограду. Посуд деяких чернігівських майстрів оздоблювався специфічною технікою бризок. Майстри Косова створили високохудожню техніку гравійованого розпису, оригінальної формі кахлі, світильники, розписні миски і багато інших неповторних виробів.
Продавали, вигукуючи у селі
Процесу виготовлення керамічних виробів передувала заготівля глини, яку копали у місцях її залягання — глинищах. Привезену глину гончарі зсипали звичайно або на подвір’ї у спеціально відгороджене місце, або у кутку хати і залишали на певний час “дозрівати”, перемішуючи час від часу лопатою та поливаючи водою. Потім глину збивали спеціальним молотом (довбнею чи веслом), стругали стругом або дротом, щоб зробити її мілкою й вилучити домішки. Для одержання матеріалу необхідного кольору, вогнетривкості тощо майстри змішували різні сорти глин. Через один-два дні глину місили руками або ногами і формували у балабухи, кожен з яких був розрахований на виготовлення окремої посудини.
Після виготовлення виробу його ставили на спеціально влаштовані у хаті попід стелею дошки для підсихання. Потім його розписували та наносили емаль — поливу. Після цього посуд для міцності обпалювали у горні.
Реалізація гончарних виробів здійснювалася звичайно самими майстрами, які роз’їжджали селами і вигуками: “По горшки!” запрошували селян до торгівлі. Вартість тієї чи іншої посудини найчастіше визначалася кількістю зерна, яку вона могла вмістити. Гончарі вивозили свій товар на ярмарки та базари: розташовані у гончарному ряду просто на землі різноманітні керамічні вироби — одна з характерних рис українських ярмарків.
На сьогодні гончарство, як й інші кустарні промисли, суттєво занепало, більшість його центрів припинили своє існування. Керамічні підприємства у Косові, Опішні та деякі інші здебільшого спеціалізуються на виготовленні декоративного посуду і скульптури.
Зараз навчитися гончарству молодь може у різноманітних гуртках і секціях, що діють при школах мистецтв, станціях юних техніків, центрах народної творчості та різноманітних молодіжних креативних установах.
Традиційно гончарські майстерні влаштовують і на етнофестивалях, що проходять у літній сезон у різних місцях України.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
Сьогодні у Тернополі
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Тернополі
