Нобелівський лауреат із Тернопільщини

Шмуель Аґнон. Світлина http://cdn.timesofisrael.com/

“П’ятилітній написав я свої перші вірші. Від туги за батьком. Сталося так: мій батько поїхав кудись у справах, я тужив за ним і склав вірші. Відтоді склав я чимало віршів, та від них не лишилось нічого. Батьківська оселя, де лишив я цілу кімнату рукописів, згоріла за першої війни, й з нею згоріло все, що я там лишив. І молоді майстри, кравці та шевці, що, працювавши, виспівували мої вірші, загинули в першій війні. А хто не загинув у першій війні – дехто похований живцем зі своїми сестрами в ямі, що самі собі вирили за наказом ворога. А більшість згоріла в печах Освєнциму зі своїми сестрами, що своєю вродою прикрашали наше місто й ніжними голосами наспівували мої вірші”, – ці слова Шмуель Аґнон промовляв перед шведською королівською родиною та членами Шведської академії наук у 1966-му, коли йому вручали Нобелівську премію.

Галичина з її численним довоєнним єврейським населенням формувала письменника. Шмуель Йосеф Аґнон – справжнє прізвище Шмуель Йосеф Галеві Чачкес – народився 17 липня 1888 року. Його батько Шолом Мордехай Леві Чачкес був послідовником хасидського цадика (харизматичного духовного лідера – авт.) із Чорткова.

“Освіту Аґнон отримав головним чином домашню і несистематичну, – читаємо в Електронній єврейській енциклопедії. – У всьомирічному віці почав писати на івриті та ідиш. До свого від'їзду з Бучача він опублікував біля 70 творів. Це були вірші, розповіді, нариси та інше іноді за підписом “Чачкес”, але частіше під псевдо”.

У 1906-му, 18-річним, наш земляк перебрався до Львова. Після виїзду з Бучача на ідиш він більше не писав. Але в місті Лева літератор надовго не затримався – через відмову служити в армії він емігрував до Палестини у 1907-му.

У 1913-му Чачкес виїхав до Німеччини, працював у Берліні та Гамбурзі, а також зустрів мецената Замлана Шокена, який допоміг йому з виданням книг та ще й призначив п'ятирічну стипендію. Тим часом у Бучачі під час Першої світової згоріли численні рукописи літератора.

У 1924-му чоловік поїхав до Святої землі й офіційно взяв собі прізвище Аґнон.

“В єврейській традиції є поняття «аґуна»: покинута та «пов’язана» жінка, що її чоловік або невідь-де загинув, або зник, або пішов від неї та не розлучився по-людськи. Суворий рабиністичний закон забороняє їй шлюб, – написав Йоханан Петровський-Штерн із Гарварду у передмові до Нобелівської промови Аґнона для журналу “Ї”. Аґуна – заручниця, «вільна невільниця», вона може покохати, але справдити свого кохання не може... Шмуель Йосеф Аґнон вигадав для свого псевдоніму іменник чоловічого роду «аґнон» (від «аґуна»), що в івриті відсутній. Це дивовижне слово – ключ до Аґнона. Жінка, яка покинула Аґнона, зробивши його своїм вічним заручником, – це Україна і Земля Iзраїлю, це Галичина і Країна Iзраїлю...”

Аґнон побував у Бучачі, Тернополі, Львові, Золочеві та Бродах у 1929-му, коли знову повернувся до Європи. Але у 1930-му сталася пожежа на квартирі уродженця Бучача у Баден-Гомбурзі.

“Те, що спіткало співців – разом із моїми віршами вони згоріли в огні, – спіткало й мої книги, написані згодом. Геть усі, огорнуті пломенем, вознеслися на небо, коли спалахнула пожежа в моєму домі в Баден-Гомбурзі, а я лежав у лікарні. Поміж книг, що згоріли, й розлогий роман на 60 друкованих аркушів, видавець уже був сповістив, що видаватиме першу його частину, – промовляв Аґнон на номінації вручення Нобелівської премії. – Разом із цим романом – “Спільнота невмирущих” – згоріло все, що я написав відтоді, як покинув я Землю Ізраїлю заради Вигнання, в тім і книга, написана спільно з Мартіном Бубером, а надто 4000 книг івритом, здебільшого батькова спадщина й почасти ті, що купив, заощаджуючи на хлібі”.

Серед знищеного полум'ям – роман “Спільнота невмирущих” і спільна з Мартіном Бубером книга “Історія галицького єврейства”.

Відтак чоловік остаточно виїхав до Святої землі. Упродовж життя він працював на різних роботах – заробляв і літературою, і чиновницькою діяльністю. У 1954 і 1958 роках Аґнон отримував державні премії Ізраїлю. Нобелівська прийшла до нього за чотири роки до смерті – помер 17 лютого 1970 року у містечку Ґдера. Похований на Оливковій горі у Єрусалимі.

Українські теми розсипані по численних творах літератора: “Бартка Довбуша”, “Видання заміж”, “На морській глибині”, “Старі й молоді разом”, “Проста історія”...

“Коли вийшли з мідрашу, все містечко уже дрімало. Доми ховалися під пеленою ночі, таїлися у темряві. Нічне світило ще не зійшло на небосхил, і тільки зорі освічували верхівки гір. Бучач стоїть на горі, і видавалося, ніби зірки прив'язані до дахів його будинків. Раптово з'явився місяць та осяйнув усе місто. Річка Стрипа, що раніше ховалася у тьмі, заблищала зненацька сріблом, і з водопою на ринку повстала пара срібних підсвічників. Сказав один із них: зроду не знав я, що містечко наше таке чудове. Видається мені, що у всьому світі не знайти граду, красивішого від нашого”, – читаємо у романі “На морській глибині” 1935 року.

А ще ж були описи Язловця, Ягільниці, Улашківців... Аґнон – свідок забутого світу, заглянути до котрого тепер можна хібе через книги. До слова, у Бучачі на вул. Аґнона, 5 зберігся будинок, де народився і жив письменник. Там же – меморіальна дошка.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.