“Казахи боялися, що ми влаштуємо у них революцію”

 Назар Зелінка півтора року тому з міжнародною місією їздив на вибори у Казахстан. Вісім українців повинні були моніторити тамтешні засоби масової інформації. Втім, здійснити свою місію до кінця хлопцям так і не вдалось. Трьох із них на кілька днів відправили до казахської тюрми. Зараз Назар працює керівником загального відділу у виконкомі Тернопільської обласної організації ГП “Пора”. –        – Тоді в Казахстані в якийсь момент ми вже знали, що нас посадять, – каже хлопець. – Їхали туди начебто в гості до знайомих. П’ять днів тряслися в поїзді – так далеко. Приїхали в Уральськ, на «перевалочну базу». Але були там лише день. Далі вирушили в Актюбінськ, Актобе по-їхньому. Там почалися перші проблеми з міграційною поліцією. Нас не хотіли реєструвати.Правоохоронці, припускає Назар, підозрювали, що українці влаштовуватимуть революцію в Казахстані. Тому навіть така невелика кількість наших співвітчизників насторожила казахів. –        Нас не зареєстрували і начальник міграційної міліції тоді сказав, що місто в них тихе, але за добу може бути три вбивства. Також додав, що кожен міліціонер буде знати, що у місті є шість українців і чіпати їх не треба, – Назар поправляє годинника на руці. – За кілька днів нас так і не зареєстрували. Сказали, що наша ціль не відповідає задекларованій. Запропонували відправити поїздом до Москви. Але ми зійшлися на тому, що поїдемо в Алмати. Аж тоді отримали відмітку про реєстрацію в паспорті. В екс-столиці хлопці пробули близько двох тижнів. Згідно з документами, виїхати вони повинні були до 10 грудня. Але, на думку Назара, перед самими виборами їм цілком безпідставно скоротили час перебування в країні до трьох днів. Хлопців зобов’язали виїхати з Казахстану до 3 грудня. Вибори мали відбутися 4 грудня.–        Ми аж ніяк не встигали виїхати. Подали документи в міжнародне бюро з захисту прав людини, оскільки термін нашого перебування скоротили незаконно, – каже Назар. – Доки чекали на відповідь, потрапили в тюрму. Нас “взяли” через те, що ми не продовжили реєстрацію. За це і судили. Це був вихідний і суддю навмисне викликали з дому. Український консул на суді показував, що вже має для нас квитки на літак до Москви. Але казахи все одно присудили по п’ять діб арешту кожному. Дорогою до тюрми я ще встиг батькові sms відправити, що нас заарештували. Розсадили всіх українців у різні камери. Боялися, що разом ми будемо планувати втечу. Перед розподілом по камерах забрали всі речі. Дозволили залишити лише гроші. Я витягнув з гаманця все, що мав. Там, крім купюр, була ще іконка і фото дівчини. Казахи не дозволили взяти фотокартку з собою. Один, пам’ятаю, запитав, чи я її люблю. Коли я відповів, що так, він сказав, що наступного разу треба думати перш, ніж потрапляти в тюрму. Тому і заборонив взяти фото коханої. Назар сидів в одній камері з казахом, який раніше був засуджений за вбивство. Того разу чоловік відбував арешт за те, що побив свою дружину. –        Він одразу розпитав мене, за що я потрапив до камери. Потім ознайомив із усіма тюремними порядками. Сказав, як писати “маляву”, а ще порадив не їсти котлету, якщо відчувається присмак заліза, – пригадує тернополянин. – Після цього котлет досі не їм. Але тоді, у тюрмі, пробував, бо ж їсти хотілось. Якось об котлету зламав ложку. Взагалі там годували погано. Тюремний суп – це капуста, залита окропом. А от хліба давали багато. “Політичних” в’язнів у Казахстані шанують. Назар зрозумів це, коли сусід по камері приніс йому їжу. –        До віконечка кликали нас обох, але сусід сам мені все приносив, – посміхається хлопець. – А коли я спав, він накрив мене зайвою ковдрою.Наступного дня Назарового сусіда звільнили. Хлопець каже, що в камері краще сидіти “в компанії”, аби було з ким поспілкуватися. –        Найгірше в тюрмі – це те, що в камері цілодобово з однаковою інтенсивністю світить світло. Тому не відчуваєш часу. Та й годинники у нас забрали одразу. На другий день ув’язнення консул приніс нам передачу. Там були зубні щітки, туалетний папір, батончик “Снікерс” і книжки. То я вибрав собі єдину, яка була в українському перекладі – “Парфумер” Зюскінда. Читав її, висунувши голову в коридор між гратами. Ніколи в житті так швидко не прочитував ще жодної книжки, – сміється співрозмовник. Того ж дня у камеру до Назара підселили узбека. Він не мав документів на перебування у Казахстані. Але чоловік, пригадує тернополянин, був неговірким. Тепер уже Назар розповідав про тюремні порядки. –        У камері я видряпав ложкою на стіні: “Ми – українці, були, є і будемо вільними. В’ячеслав Чорновіл”. Нудно було настільки, що я міряв камеру кроками туди-сюди. Виявилось, завдовжки вона – 10 з половиною кроків. З хлопцями із сусідніх камер перестукувались. Потім почав співати українські повстанські пісні. Але начальник тюрми сказав, що дасть мені ще 15 діб за те, що я «бушую». Я й заспокоївся. Про те, що українці потрапили до казахської тюрми, за кілька днів передало багато українських центральних ЗМІ. Справу хлопців подали на апеляцію. Відтак суд призначив їм дві, а не п’ять діб під арештом. Вони саме відсиділи цей термін. Тому їх одразу відпустили. –        Біля тюрми нас зустрічали український консул і адвокат. Ми всі серед ночі поїхали до штабу міжнародного офісу. Казахи нас дуже добре зустріли після в’язниці, посміхалися, пускали феєрверки. Відразу звідти зробили інтерв’ю для “5 каналу”. Потім  поїхали в українське консульство. Там було таке відчуття, наче ступили на рідну землю, – відкидається Назар на спинку крісла. – Там нас добре приймали – із салом і горілкою. Але я не п’ю. Вилетіли в Москву українські хлопці наступного ранку. В останній момент на подарунки друзям Назар купив ящик шоколаду “Казахстан”. –        Шоколад у них смачний, – згадує Назар. – Але тепер, напевно, не скоро ще його зможу спробувати. У моєму закордонному паспорті стоїть відмітка: “Выдворен из Республики Казахстан”. І ще написано, що мене притягали до адмінвідповідальності. Нам усім не дозволили в’їжджати в цю країну протягом року. Але один із хлопців, який там зі мною сидів, намагався в’їхати до Казахстану пізніше, ніж через рік. І його не пустили. Напевно, нас внесли до “чорного списку”. Я після Казахстану їздив до Польщі і мене пустили без проблем. Власне, там казахські вибори не визнали.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.