Колодіївські цілителі

Особливістю вівторкових молебнів є те, що після загальної відправи починається спеціальна служба, так звана «вичитка» — отці виганяють із душ прочан злих духів. Під час вичитки, за свідченням очевидців, із деякими людьми коїться щось неймовірне – на вигляд цілком фізично і психічно здорові, вони раптом починають кричати не своїми голосами, шиплять, виють, гавкають, кукурікають...
До Колодіївки мене вела звичайна цікавість. Знала, що після довгої перерви курси екзорцизму, тобто вигнання диявола відновили у Ватикані. В Україні такою практикою займаються лічені священики. Кілька – у Києві, один – у Львові. Дефіцит спеціалістів пояснюється просто. Священик, який виганяє злого духа, повинен мати особливий талант для цього заняття. У теології про таких згадують, як про людей з ознаками дарів Святого Духа. Окремі колодіївські священнослужителі, насамперед – ігумен монастиря ієромонах Григорій Планчак, як запевняють місцеві жителі, наділені саме такими унікальними здібностями.
— Сюди їдуть люди із проблемами, яким не можуть зарадити лікарі, — розповіла мені дорогою до церкви жителька Львівщини Надія. — Вперше я побувала тут на Великдень. Не кожен навіть із міцними нервами витримає те, що бачить. У нас у Львові вигнанням нечистого займається отець Вороновський, але він там один, а у Колодіївці – багато монахів, які володіють великою силою. Вони бачать людей наскрізь. У нас із радянських часів у душі є залишки матеріалізму, але коли людина сюди приїздить, вона починає розуміти: все написане у Євангелії – не просто слова. Там, зокрема, сказано про людей, що говорять не своїми голосами. Але ми просто боїмося признатися собі, що є інше життя, є добро і його антипод – зло. Воно дуже сильно діє. На жаль, багато священиків не хочуть зачіпати цієї теми.
На під’їздах до невеликої церкви у псевдоготичному стилі, де вже розпочалася служба Божа, – десятки автомобілів і автобусів із номерами ледь не половини областей України. Усі приїжджі не можуть вміститися всередині храму, тому більшість стоїть надворі. Багато людей приїхали із дітьми. Довкола церкви сидять священики, сповідаючи сотні прочан. Поки триває Літургія, розпитую місцевих жителів про їхнє ставлення до молитов за оздоровлення. 
— Декого, особливо тих, хто живе поряд із церквою, нелюдські вигуки страшать, — поділилася міркуваннями Руслана Суха. — Але коли людина здорова, то вона не розуміє хворого, який чіпляється за соломинку, щоб одужати. Якби монахи людям не допомагали, то так багато народу тут не було, тому вважаю, що один день на місяць можна потерпіти.
— До нас усілякі люди приїжджають, і не всі – з добром, — каже 79-річна пані Мирослава. — Дехто робить капості – вішає на дерева якісь дивні предмети, підкидає на подвір’я колодки з ключами і без ключів. Коли таких схоплять за руку, то вони кажуть: «Ми нічого поганого не зробили!» А навіщо тоді залишати ці речі? Тому ми не раді, що стільки люду до села з’їжджається.

Детальніше читайте у газеті "20 хвилин".

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.