Заверюха — самобутній майстер методик самовдосконалення

Він не вважає себе ні чарівником, ні вчителем, ні філософом. Каже про себе: “Я — цілковитий дурень”. Тим не менше цьому чоловікові вдається матеріалізовувати аромати і багатоголосся хору, видобувати пісок прямо з аури людини, “стирати” зморшки з облич і запалювати очі людей любов’ю. У деяких надприродних здібностях Ігоря Заверюхи, який нещодавно проводив семінари в Центрі “Гармонія”, кореспонденти “RIA плюс” переконалися особисто. Для початку ми пішли на заняття. Зовні пан Ігор зовсім не відповідав очікуванням. Це був досить кремезний лисий чоловік, який, поки всі медитували, ходив кімнатою, тримаючи руки в кишенях, або зручно вмощувався в кріслі. Мусимо визнати, що як скептично ми не ставилися б до того, що відбувалося у “Гармонії”, нас дуже вразило, як пан Ігор володів аудиторією. Ми справді, як і всі в кімнаті, бачили кулю, що утворилася під час однієї з вправ з голосом. Не очікували ми також, що в тісному, переповненому людьми приміщенні раптом змерзнемо. До речі, всі ці, на наш погляд, дивовижні речі Ігор Заверюха коментував у своїй особливій манері — з гумором та іронією. Час від часу в кімнаті лунало: “Вам ще не набридло жаліти себе?” чи “Створили тут собі “Клуб для обраних”, тому й не приходять до вас нові люди...” “Треба відкривати людям очі...” — Те, що ви досить жорсткі у висловлюваннях, не ображає ваших учнів? — Це мій стиль. Треба казати правду, відкривати людям очі на те, чого вони не хочуть самі помічати. А щоб не було надто гірко, намагаюся поводитися коректно, пом’якшувати все іронією та гумором. Зрештою, до кожної аудиторії я маю особливий підхід. “Гармонійців” добре знаю, тому вважаю, що з ними можна говорити прямо, без прикрас. — Ваші заняття супроводжують самобутні мелодії. Ви маєте музичну освіту? — А я взагалі можу слугувати “наочним посібником” (обличчя співрозмовника світиться дитячою посмішкою — прим. авт.). Ще юнаком навчився двох-трьох акордів на гітарі... А то якось взяв інструмент у руки, ввійшов у потрібний стан — і мелодія сама полилася. Нині разом із друзями та учнями вже випустив третій музичний альбом. Раніше ми намагалися ще щось наспівувати, а тепер зосередилися лише на просторі звуків. “Мені не до вподоби дива...” — Як гадаєте, прізвище накладає на вас відбиток? — Не знаю, можливо. Я справді володію енергією вітру. Дайте-но руку, — попросив співрозмовник. Він узяв мою руку у свою правицю. Ліву руку (долонею вниз) підняв сантиметрів на 15 вище від моєї долоні. За кілька секунд моя рука, яка досі аж пашіла, стала холодною. А коли пан Ігор поворушив пальцями, я відчула, ніби на мою долоню почали падати грудочки снігу. Помітивши здивування в моїх очах, майстер швидко прибрав свої руки зі столу і схрестив їх на грудях, а тоді якось втомлено промовив: — Мені не до вподоби всі ці дива... Ложки гнути чи предметами рухати — нецікаво. Я завжди був проти чародіїв та цілителів. Їм Бог дав дар, а вони, не розібравшись у собі, кидаються відразу лікувати інших. А тоді на себе і на своїх нащадків та-кого набирають... Для мене ж сама людина цікава, те, що у неї в духовному серці (зі слів пана Ігоря, воно розташоване справа — навпроти фізичного серця — прим. авт.). Більшість людей живуть нудно і безрадісно, не здогадуючись, що приховує їхнє серце. А душа весь час мусить розвиватися і вдосконалюватися, інакше настає криза і гірке падіння. Доказом цього можуть бути долі багатьох відомих людей, які на вершині слави чи багатства раптом спиваються, гинуть від наркотиків чи навіть скоюють самогубство. — А люди готові отримувати інформацію, яку ви даєте? — Наш народ дуже сильний, енергетично потужний. І ми це довели “Помаранчевою революцією”. Ніхто в світі такого не очікував. Нехтувати своїм корінням не варто. Адже ми живемо на землі аріїв і скіфів. І зовсім недарма серед християнських святих більше половини — слов’яни. До нас ніхто не має прийти і змінити все. Нам самим треба працювати. Чим раніше це зрозуміємо, тим краще. Мені навіть самому стало тепер цікавіше працювати. — То чому ж на Сході духовні традиції пережили віки, а ми спадок предків втратили? — Таке гірко визнавати. Наверху немає ні зеленого, ні чорного. Ми всі рівні перед тією Силою. Може, так треба було — втратити щось, аби відродитися. Духовне зростання має стати традицією нації. Нині ж молоді нудно, бо відсутня духовна основа, фундамент особистості. Утім, ознаки відродження вже є. Ось хоча б кількість церков у вашому місті. Це невипадково. Тернопіль — передмістя Києва — А як сприймаєте Тернопіль і тернополян? — Приїжджати сюди мені подобається. Щоразу видається, що я опинився в передмісті Києва. Тернопіль дуже схожий на столицю по духу. Гірко, що стільки людей нині виїхали за кордон, де заробляють тяжкою некваліфікованою працею. Так не має бути. Я хотів би, щоб українців всюди запрошували. Здобувши знання, які я передаю учням, вони могли б показати світові таке... — сіврозмовник скрушно похитав головою. — Ви про... свій Магічний салон краси? — А хоч би й про нього. У мене є чарівний скальпель. Настільки тонкий, що його неможливо побачити. Це — духовний дарунок. Ним я усуваю всі проблеми, котрі нині звикли вирішувати хірургічними інструментами. І роблю це руками! Підтягую шкіру, зменшую зморшки, знімаю набряклість. Можу збільшити груди, вивести шрам. Вважаю чи не найбільшим подарунком для себе, що можу навчити цього інших. Насправді — все просто. Досконалість народжується з простоти. Іноді досить сеансу, щоб жінка побачила результат і навіть одержала мій чарівний “скальпель”. Справа в тому, що обличчя людини — це віддзеркалення її внутрішнього стану, її настрою, думок. Тож скільки операцій не роби, все одно за якийсь час обличчя набуде попереднього вигляду. Змінювати треба не зовнішню оболонку, а серцевину. — Таке навчання, напевно, дорого коштує... — Я помітив (Заверюха пожвавішав і посміхнувся — прим. авт.), що люди не готові брати те, що їм дають безкоштовно. Тому й визначив певну ціну своїм знанням. Власне, я нічого не вчу, а дарую особливий стан. Його треба побачити, прийняти, відчути, втримати. І одержати роботу на все життя — самостійно піклуватися про себе. Скажімо, торкаючись до себе з ніжністю й любов’ю, жінка починає відчувати шкіру, її потреби. Шкіра “розповідає”, скаржиться. Можна покласти долоні на щоки, очі — й “почути”, як м’язи просять, щоб їх зігріли, погладили. І в тих, кому це вдається, а їх більшість, проступає на долонях і пальцях пахучий крем. Це — безкоштовний, хоч і безцінний дарунок Небес. Страждати людям вигідно — А як ви долаєте скепсис оточуючих? — Це тяжкий випадок (посмішка враз щезла — прим. авт.). Вважаю його проявом дереалізації людини. Заперечувати все легше, бо не треба вдаватися в сутність явищ, вивчати себе і світ, працювати. Так простіше, адже хворіти — зручно, а страждати і скаржитися — вигідно. Знаєте, як колись карали в Індії найбіднішого селянина? Дарували йому царського слона. Тварину треба було утримувати, а це змушувало діяти... Люди все життя грають Моцарта і Баха, а треба написати хоч одну смішну, але власну польку... Всі наші біди — від розуму. Свідомість Бога — це свідомість дитини. А вона щира й довірлива. Можна прослухати тисячі лекцій, сказати мільйони гарних слів, бути багатим і красивим, але так і прожити життя без внутрішнього тепла і вічної весни. Це не означає, що Всевишній нам цього не дає. Просто ми не можемо чи не хочемо взяти. А для того, щоб узяти, потрібна віра — віра в себе і своє Вище “Я”. — Це правда, що ви ще й ясновидець? — Я бачу те, що відбувається в духовному серці людини. Утім, роблю це дуже рідко, коли розумію, що це вкрай необхідно. Нам експериментувати більше не хотілося. Доказів дивовижних якостей співрозмовника вже й так не бракувало. До речі, напередодні приїзду Ігоря Заверюхи в Тернопіль нарешті прийшла справжня зима. Заявила вона тоді про себе просто шаленою... завірюхою. Власне, здавати свої позиції, як бачите, зима не бажає й досі. Довідка “RIA плюс” Ігор Заверюха — самобутній майстер, який синтезував вчення шкіл Буддизму, Даосизму і найсучасніших західних методик. Народився 6 січня 1961 року. Мати — росіянка, батько — українець. У дитинстві був зірвиголовою. Школу закінчив з посередніми оцінками. Брався за різну роботу, навіть пробував себе в бізнесі. У 90-х відчув невдоволення життям. Вихід підказали східні методики самовдосконалення. Займався цигун, йогою, здобував науку в буддійських храмах. Близько трьох років тому в нього стався “поштовх”. Заверюха створив власне вчення, яке, на його думку, найкраще “лягає” на слов’янську душу, бо звертається до серця людини. Своє вчення він назвав Школою Любові і Гармонії. І що цікаво, у присутності вчителя учні одержують і не втрачають уже ніколи надзвичайні здібності, якими він володіє сам. Нині живе в Києві. Постійно мандрує. Має учнів в Україні, Молдові, Росії.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.