Що мене не влаштовує у експертних моделюваннях прогнозів чи дій світових гравців, навіть у матеріалах експертів всеукраїнського рівня — це україноцентричність їхніх прогнозів.
Всі роздуми чомусь зводяться до України і навколо України. Захід мав би зробити це, а росія мала би зробити це.
Але світ — не україноцентричний. Світ — це (обережно, спойлер) велика куля з багатьма точками впливу, інтересів і конфліктів. І ми просто один із. Так, Заходу вигідно, щоб росія вистріляла об нас всі ракети. А Китаю, наприклад, вигідно, щоб Захід віддав нам всі свої ракети, щоб ми вистріляли об росію. І коли через 5 чи 10 років раптом почнеться велике протистояння, США має право нам сказати — так, Україна, ви рятували всю Європу від мордора, давайте тепер з нами проти Китаю, у вас там ше абрамси мають бути? А ми їм хоп – і включаємо пісню Вакарчука «Не твоя війна». Гііііля калин похилилося, мамаааа кому ми молилиисяя…. Гарна пісня, лірична дуже.
Позиція голови у хмарах, а ніг у болоті не дуже прагматична і не дуже дозволяє відстежувати реальність. Бо ми блокуємо собі всі основні органи чуття, які зосереджені у голові, хмарою й збираємо інформацію лише орієнтуючись на температуру і густину болота за допомогою стоп.
Навіть якщо припустити, що Україна зараз вже не просто камінчик у долонях гігантів, які перекидають її, граючись, а повноцінний геополітичний гравець, то варто не забувати, що навіть у нашій лізі ще доволі багато гравців нашого калібру. А ми граємо, нагадую, не прем'єр-лізі навіть, де Італія чи Франція. А є ще ліга чемпіонів на кшталт США чи Китаю.
Що знаємо точно – шо точно взагалі нічого сказати не можна. Ситуація за цих два роки настільки змінювалась емоційно, тактично і навіть стратегічно, що не дає жодних підстав спертись на досвід, аби щось спрогнозувати.
Тому якісь прогнози зараз, особливо оптимістичні – радше мрії. Не забувайте про це.
І також про те, що мріяти корисно і важливо.
