Коли з’являється вітер на Ставі, вони щасливі

Віндсерфінгістів, які змагаються з вітром, не раз можна побачити на Тернопільському ставі. Видовище неймовірне!

Ці хлопці та дівчата – вихованці початкової секції віндсерфінгу Тернопільського обласного відділення Комітету з фізвиховання та спорту Міністерства освіти і науки України та відділення Тернопільської обласної школи вищої спортивної майстерності. Всі вони займаються на водно-спортивній базі, що на «Циганці». Тернопіль завдяки водоймі практично у центрі міста має всі можливості для розвитку такого елітного виду спорту як віндсерфінг. Наші спортсмени представляють Україну на Олімпійських іграх, що говорить про високий рівень. Про особливості віндсерфінгу у нашому місті спілкуємось з директором водно-спортивної бази, майстром спорту з віндсерфінгу, головою ГО «Тернопільський віндсерфінг клуб» та тренером збірної команди України Олексієм Нижегородовим.

– Цей вид спорту дуже відрізняється від інших, – каже він. – Адже він приносить не лише спортивні результати, а й задоволення. Бо якщо, приміром, приходять на бокс, то не ради того, щоб отримати задоволення, а хочуть досягати результатів. Але ви не будете у вільний час з кимось битися. А віндсерфінгом люди із задоволенням займаються у вільний час. До нас приїжджає купа наших ветеранів, які мають своє спорядження. Тільки вітер – вони залишають роботу і всі тут, на Ставі, можна побачити по 20-30 вітрил за день.

Фото 1 з 5

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 

Previous Next

– Як ви прийшли у цей вид спорту?

– Випадково. У 80-х роках, коли я вчився в школі, спортом займалися усі. Хто на футбол, хто на хокей, стрільбу, хтось займався скелелазінням, лижі, ковзани… Ми спілкувалися одні з одними і всі чимось займалися – веслувальники були, футболісти, борці. Я перепробував усе – трішки там, трішки там. Узимку грав у хокей, навіть їздив на змагання. Приходило літо – ковзанки не було, до футболу душа не лежала. А потім тато мене привів у яхт-клуб на «Дружбі», мене покатали на яхті і я зрозумів, що вітрильний спорт – це моє. Почав туди частіше приходити. Інформації про віндсерфінг взагалі не було. Інтернету тоді не було. Журнал «Катери і яхти» ніхто не виписував. Ми пішли на пошту, там сказали, що приходить один журнал на місто і ніхто його не забирає. Сказали залишати його нам. Потім цей журнал ходив по руках і ми на тому вчилися. Десь знайшли якусь статтю, десь у польському журналі щось вирізали. І так потроху почали самі розвивати віндсерфінг у Тернополі. Потім започаткували секцію на базі «Спартак». Купили перші пластикові дошки, поїхали на перші змагання, подивилися як тренуються інші. Починали з Нікополя, Керчі. Були всюди, де була вода. Їздили на всесоюзні змагання – у Москву, Зеленогорськ. Були на змаганнях у Талліні, це все ж була Європа, хоч радянська. Там на заводі виготовляти сучасні дошки, які нам і придбали. Це був 1986 рік, так ми почали розвиватися.

– З якого віку потрібно починати, щоб досягнути результатів у цьому виді спорту?

– Ми займаємось з дітьми від 10 років. Заняття безкоштовні. Віндсерфінг вимагає багато часу. Тому що це складно-координаційний та інтелектуальний вид спорту. Треба знати звідки дме вітер, який постійно міняється. Треба знати теорію руху вітрильного судна, як воно рухається відносно вітру, відносно хвилі. Крім того, потрібно, щоб все це відклалося в голові і робилося автоматично. Теорії здобуваються в процесі, а найбільше часу треба витратити на здобуття всіх навичок. Загалом катаються багато людей. А спортсменів, які можуть представляти Тернопіль на змаганнях, можна на пальцях перерахувати. 10-15 осіб. Хоч загалом у нас 50 вихованців. А взагалі приходять сотні, та не всі залишаються. Є такі, що на літо приходять і йдуть, я їх називаю пляжними туристами. Не кожна дитина готова стати спортсменом – треба багато працювати, витрачати свій час, зривати мозолі. Це такий спорт, де треба по 5-6 годин проводити на воді. Ось хлопчик, який минулого року декілька разів потренувався, попадав у воду, і пішов додому. А цього року я не можу його відірвати від води. Діти змінюються. Але краще нехай приходять сюди, ніж сидять вдома чи у дворі. От до нас вже другий рік приходять хлопці з «Дружби» – 15 з одного двору. Батьки просто щасливі. Кажуть, що виглядають у вікно і нікого нема, вони всі тут у нас. Загалом ми щодня починаємо о 12.00 і аж до вечора. Я не можу їх звідси вигнати, бо їм цікаво.

Фото 1 з 12

Previous Next

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 
9. 
10. 
11. 
12. 

Previous Next

– А як з безпекою? Треба вміти плавати?

– Не обов’язково, ми всім даємо рятувальні жилети. Впасти з вітрилом у воду можна, але небезпеки немає. Все безпечно на 100%. На пляжі набагато небезпечніше. Тай на дорозі можна швидше травмуватися.

– Скільки часу треба , щоб осідлати хвилю?

– Є такі, що вже на третє-четверте тренування їдуть. Але це просто їдуть. Далі починаються складні елементи – повороти, різні курси. Адже треба не просто переміщатися. Це те саме, що велосипедисти – їх тисячі, а спортсменів – 10. Так само і тут. Є просто їзда під вітром, таких багато. А так, щоб їхати правильно, швидко, на спортивному рівні, треба багато часу. Є такі, що прийшли у березні-квітні, а у вересні можуть їхати на перші дитячі змагання. А на другий-третій рік вже можна розраховувати на серйозний рівень. До речі, наш 21-річний Сашко Тугарєв представлятиме Україну цього літа на Олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро у Бразилії. Він займається віндсерфінгом з 2007 року, у 2008 році вперше поїхав на міжнародні змагання в Сицилію. Потім пішли інші змагання, – Кіпр, Ірландія, Таїланд. У десятці був завжди. Останніх два-три роки він мусить їздити на тренування в інші країни, адже потрібен цілорічний безперервний тренувальний сезон. Бо у нас, по-перше, сезон короткий. Та й ніби води у нас достатньо, але нема спаринг партнерів.

Йому потрібні сильні спортсмени, з якими можна тренуватися. У Тернополі сезон закінчується в жовтні, у кращому випадку в листопаді. А починається по-різному. Наприклад, цього року ми вийшли на воду у лютому, а позаминулого року – 20 квітня.

– Які умови в Тернополі для віндсерфінгу, наскільки Став зручний для нього?

– Умови хороші. По-перше, в плані безпеки, у нас з усіх сторін берег. Для дитячих тренувань це просто унікальне місце, бо близько центр міста і не потрібно далеко добиратися. У Харкові діти щодня їздять на тренування 50 км на Салтівське водосховище, в Києві їздять на водосховище 20 км. Це тільки у межах міста. В Одесі та сама ситуація, у Дніпрі теж треба через місто проїхати 10-20 км. У Тернополі – найдальша точка від обладміністрації до нашої бази півтора кілометра пішки. А Став – три кілометри на кілометр. Ми можемо ставити повноцінні дорослі дистанції. Але це для звичайних тренувань. А для цілорічного тренування треба виїжджати. У несезон грудень-січень виїжджаємо в основному в Іспанію, іноді у Єгипет. Спортсменів, які входять до збірної України, таких як Олександр Тугарєв, фінансує Мінмолодьспорт. Всі решта або тренуються тут, а якщо хочуть їхати далі і розвиватися, то за власні кошти. Раніше ми часто тренувалися в Криму, та зараз це питання закрите.

– Які моря підкорили наші віндсерфінгісти?

– Абсолютно всі. Найдальша точка – на Тайвані острів Пінгу. Летіли туди 15 годин з трьома пересадками, а потім ще маленьким літаком на сам острів. Змагання з віндсерфінгу проводять на різних континентах. Наші спортсмени були в Ірландії, Іспанії, Японії, Таїланді, Тайвані, залишаються ще США та Канада. Невдовзі наш спортсмен їде у Бразилію. Його матеріальну частину вже туди відправили. А 23 липня Сашко летить у Ріо-де-Жанейро разом зі збірною України та своїм батьком-тренером.

– Як виглядає віндсерфінг у Тернополі на фоні інших областей?

– Не те, що відрізняється. Він перший! Других навіть близько нема. Раніше нам конкуренцію складав Крим за рахунок того, що в Севастополі була спортрота, яку збирали зі всієї України. Там були донецькі, київські , тернопільські спортсмени. І в них була команда. Та все рівно вони у нас не вигравали. Раніше була дуже серйозна школа у Маріуполі за рахунок фінансування. Вони і зараз тренуються , їздять на змагання. А ми бідні, але ми попри це все кращі вже багато років. Наша вихованка Ольга Маслівець була на чотирьох олімпіадах. На жаль, зараз вона виступає за Росію. Зате ми довели , що можемо і без неї. Саша Тугарєв їде на олімпіаду вперше. Ольга переїхала в Євпаторію і їй там було свого часу легше. А наш Саша тут. Тут його вітрила, тут його шафка. Він тернопільський, ми його виховали, і можемо виховати ще таких багато! Сашко нещодавно приїхав зі збору у Польщі. Далі – чотири дні у Бердянську, а 1 липня у нього чемпіонат Європи в Фінляндії, потім кубок України в Києві і після цього одразу проводи нашої збірної в Ріо-де-Жанейро.

– Хто вам допомагає?

– Дещо знаходимо клубом, дещо допомагають друзі. Загалом обладнанням для навчання діти забезпечені. Адже дуже швидко виростають, а їхні гідрокостюми залишаються у спадок іншим. Старші повинні купувати костюми самі, та я вважаю, якщо купують кросівки за 1000 грн, то гідрокостюм за 300 грн – теж не проблема придбати. З вітрильною дошкою та сама ситуація. Дошка для навчання – це як триколісний велосипед. Діти виростають і треба їм інші. Ці залишаються молодшим. Старшим вже доведеться матеріальну частину купувати самим. Найкраще, щоб кожен мав свою дошку. Приміром, для олімпійця така дошка коштує 6500 євро, а дошка для простого катання дешевша.

– Які заввишки хвилі вдавалося долати нашим спортсменам?

– Ми потрапляти і на 5-6 метрові хвилі. А в Тернополі хвилі до півтора метра. Узагалі нам дуже потрібен вітер. Коли катер не може вийти у плавання, то нашим це саме те, що треба. Вони так чекають того вітру. От недавно гроза почалася, всі з пляжу втікають, а наші хлопці дивляться на хмару з питанням: «Коли ж буде вітер?» Ось через 10 хвилин подуло, і вже всі щасливі.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.