Підставили до горла ніж, але врятувало почуття гумору. Неймовірні історії таксиста з Тернополя

Михайло Мацьо каже, що обрав професію таксиста, бо хотів бути незалежним від рутинної роботи та шефа, до того ж, графік дозволяв займатися вихованням сина.

За освітою чоловік маркетолог, але роботу за освітою покинув. адже не завжди результати власної праці співвідносяться з кінцевою зарплатнею.

Пасажири сідають в машину різні, і до кожного треба знайти власний підхід, промовчати, підняти настрій чи уникнути конфлікту.

Бесіду подаємо у формі діалогу. 

– Якими ви зазвичай бачите пасажирів, чи можете скласти загальний портрет?

– Зазвичай пасажири просто втомлені, і їх треба якось зарядити. У тому і сіль цієї роботи. Про таксистів є гарна пісня, у якій співають: «Нічний водій мене спасе, скажіть йому – «мерсі». Кому в коханні не щастить, того везе таксі». До цих слів я би додав, що таксі везе і тих, кому не таланить в роботі чи бізнесі. Зазвичай це видно в післяобідній час. Люди, які гарно попрацювали, вони дуже заряджені, веселі. Та відсотків 85 – це ті, хто просто втомлені.

– Були випадки, коли люди відмовлялися платити чи втікали?

– Так, були. Але я до цього ставлюся по-філософськи, адже ніколи не знаєш, де ти знайдеш, а де втратиш. Був випадок, коли дівчина попросила завезти її безкоштовно з п’яною подругою у Кременець. Я завіз, бо боявся за неї, адже надворі було холодно.

Були люди, що не платили принципово. Одного разу чоловік, який судячи з вигляду колись працював у поліції абощо, відмовився платити, бо я склав у машину його візок не так, як він хотів. Але його можна зрозуміти, і на нього зла не тримаю.

– А чи були ситуації, коли вашому життю погрожували?

– Одного разу віз двох наркоманів, і вони хотіли мене пограбувати, підставивши до горла ніж. Тут допоміг гумор. Кажу: «Ну ви точно вар’яти. Хочете за триста гривень сісти на 15 років. Та тримайте ці гроші і йдіть собі». Хлопці питають: «Як триста гривень?». Кажу: «От так. Як хочете, тримайте ключі від машини, але ви далеко не заїдете, бо машина має чіп». Запропонував їм списати все на несмішний жарт,  підвезти куди треба і розійтися. Вони погодилися, а дорогою тільки й чув нарікання одного на іншого: «А я тобі казав, що не треба таксиста підрізати».

У результаті вони навіть розрахувалися зі мною. А зверху ще й дали 50 гривень. Та лиш коли хлопці вийшли, до мене прийшло усвідомлення всієї ситуації, руки тряслися довго.

Була й інша ситуація, коли в Березовиці до мене сіла жінка. Вона мовчала, довго пробувала показати на планшеті, куди треба їхати, а тоді я їй просто сказав, або вона показує дорогу, або виходить. І тут помітив по її поведінці, що вона чує голоси в голові.

Довелося викручуватися. Кажу: «Ви розумієте, що в мене машина помазана єлеєм з храму Гроба Господнього і покроплена водою з джерела Святого Миколая?  Ви чуєте, що воно вам кричить? Воно ж каже, що не чує і не бачить, але знайде вас». Тоді жінка різко оговталася і показала, куди її треба завезти. Хоч дорогою кілька разів просила зупинитися, ховалася за машину, за сидіння, загалом було страшнувато.

– А як щодо веселих випадків?

– Їх було дуже багато. Пам’ятаю, рік тому виклик надійшов від п’ятьох хлопців. Не дуже хотів їх всіх садити, бо це погано для моєї машини. Жартома кажу: «Хіба один полізе в багажник». І один таки погодився. Заліз в багажник, і дорогою хлопці жартують над ним. Кажуть, що попереду поліцейські, щоб був тихо.

Видно, ми дійсно притягнули таки до себе поліцейських, бо нас зупинили. Їм здалося, що я перетнув розмітку, і ми почали сперечатися.

Пішли вони передивлятися відео на наявність порушення, а пасажири тим часом починають далі жартувати над тим, що в багажнику. Розповідають, що їх зупинили поліцейські, а той не вірить і починає кричати: «Та хто вони такі, я зараз розберуся».

Тим часом,  я підходжу до поліцейських. Кажу: «Хлопці, п’ята ранку. В мене ще в багажнику пасажир. Давайте вже роз’їдемося». Ті, звісно, не повірили. Кажуть: «Як дійсно є в багажнику пасажир, то можете одразу їхати».

Підходим ми до багажника. Чуємо шум про те, що пасажир зробить з поліцейськими, як їх побачить. Я відкриваю багажник, і кілька секунд в повітрі була пауза. Хлопець квадратними очима дивиться то на поліцейських, то на мене. Витискує з себе фразу: «Добрий вечір» і закриває багажник. Так ми і розійшлися...

– Чи часто зустрічаєте пасажирів, що грублять? Як тоді дієте?

– Викручуюся. От 16 грудня до мене сів хлопець, високий, і з розряду таких, що полюбляють у стані алкогольного сп’яніння самостверджуватися за рахунок інших.

Тільки ми рушили, він почав тихо говорити образи в мою адресу, та не помітивши жодної реакції з мого боку, погладив мене рукою по бороді зі словами: «Чого сі не побриєш?».

Я відразу зупинився, і перша думка, що промайнула в голові, то це як би викрутити ситуацію, аби він чайових лишив більше? Включаю аварійку, згадую шкільну театральну студію і починаю вичавлювати з себе сльози.

Кажу: «Хлопе, хоч ти мене вислухай. В мене така дупа в житті, що тобі не передати». В хлопця квадратні очі. Я починаю йому розповідати, як був на заробітках, приїхав ні з чим, гроші мені не заплатили, жінка вигнала з дому, дітей забрала, аліменти мушу платити, живу на дачі, де нема ні світла, ні газу, ото навіть бритви нема за що купити. Жалісно-жалісно кажу йому: «Ми зараз попри магазин поїдемо. Купи мені, будь ласка, бритву».

Хлопець протверезів дуже швидко. Бачу, йому аж незручно, що він себе так вів. Приїхали ми на місце. Я в напіврозпачі кажу: «З вас 35 гривень». Чоловік дістає 200 гривень, каже, що здачі не треба і виходить. Тільки вийшов, я хотів рушати, хлопець махає рукою. Відкриваю вікно, він протягує ще 200 гривень зі словами: «Чуєш, на тобі ще».

Подякував йому ще раз і попрощалися ми на його фразі: «Братик, я тобі, звісно, не заздрю».

А була ситуація, коли почав ненавидіти Олега Винника.

Підходить до мене дві дівчини. Кажуть: «Шофер, нам треба їхати, але нас шестеро». Кажу до них: «Дівчатонька, ну як я вас повезу. Хіба в багажник когось». Дівчата, недовго порадившись, вирішили туди покласти свою подругу, яку називали Танька.

І уявіть картину, чотири дівчини тягнуть п’яту, а шоста несе їх сумочки. Реально несуть. Стан Таньки – дрова. А сама вона доволі симпатична, але ще такий момент, коли її пакували в багажник, то виявилося, що в дівчини немає спідньої білизни.

Поки розвозив дівчат, вони всю дорогу на своїй колонці слухали «Вовчицю» Олега Винника і підспівували. А коли пісня закінчувалася, то вони починали співати знову.

Так я розвіз чотири дівчини. Залишається в мене дівчина на ім’я Адріана і Танька в багажнику. Доїжджаємо ми, і Адріана говорить: «Добренько, шофер. Я йду, а там ви довезете Таньку, її чоловік вже чекає, то одразу з вами розрахується».

Швидко метикую картину, як буде чоловік зустрічати жінку без спіднього, яку таксист привіз у багажнику. Стає мені страшно, і я кажу, що панянку сам не повезу. Поки ми їхали, багато думав, як же мені залишитися живим після зустрічі з чоловіком Таньки. Навіть дістав маленький канцелярський ножик про всяк випадок.

Під’їжджаємо ми до того чоловіка. Він нагадав мені молодого Вірастюка. Я собі думаю: «Міша, ти приплив. Далі тільки каліцтво».

Виходить Адріана з машини. Вальяжно закурює цигарку. Чоловік і питає її, де його дружина. А Адріана, затягнувши цигарку, з легкою гордістю, що Таньку все ж довезли, говорить: «В багажнику».

Пауза. Я думаю: ну зараз почнеться. І тут чоловік грубим сміхом починає сміятися і каже: «Ха-ха. Другий раз за тиждень».

Весь час поки ми її витягували, я вибачався перед чоловіком за те, що посадили її в багажник. І коли ми її висаджували, чоловік виявив момент, що Танька без спідньої білизни. Чоловік з матюками питається в Адріани, де її білизна. Адріана жартома каже, що Танькою хотіли розрахуватися зі мною. А мені то взагалі не смішно. Адріана заспокоює чоловіка, каже, що  спідня білизна Таньки в неї.

Везучи Адріану додому, вона розповіла, що Танька в туалеті заснула і простіше було зняти її спідню білизну, ніж надягати. Так її до мене і принесли.

Це далеко не всі історії від нашого співрозмовника. Але, можливо, вам поталанить почути їх від самого водія зі служби 549. 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.