Тернопільський музикант Дмитро Губ'як грає на бандурі джаз та блюз

- З чого почалося ваше захоплення бандурою? У родині були музиканти?
- Можна сказати, що я зростав серед музикантів. Батько має музичну освіту - грає на баяні, викладав музику в культосвітньому училищі. Дідусь був дяком, співав у церкві. Бабця по маминій лінії дуже гарно співала. Вона знала багато українських старовинних пісень. Свого часу батько займався дослідженням фольклору та зробив багато цікавих записів невідомих пісень, які співала бабуся, а сестра обрала як фах фортепіано.
Щодо мого зацікавлення музикою, то все почалося, коли мені було вісім років. Я прийшов у Теребовлянське училище культури і познайомився з Ярославою Кубіт. Вона в той час набирала дітей у студію “Кобзарик”. Запитала, чи прийду до неї вчитися грати на бандурі. Тоді я навіть не знав, що це за інструмент, але погодився. Так вийшло, що я спочатку обрав вчительку, а потім інструмент (сміється - прим.ред).
- Як батьки сприйняли ваше бажання стати музикантом?
- Батько бачив у мене музичні здібності, тому не заперечував, щоб їх розвивати. Але я не одразу визначився, що буду музикантом. Я, як і всі хлопчаки, мріяв бути героєм - космонавтом, пожежником. Хоча на підсвідомому рівні вже готувався до сцени. Мені подобалося наслідувати Дмитра Гнатюка: я виходив на уявну сцену, де замість куліс були штори, і співав... Усвідомлення, що це моя життєва дорога - прийшло пізніше.

- Окрім бандури, граєте на інших музичних інструментах?
- Коли працював у Львівській філармонії у складі інструментального ансамблю “Високий замок”, навчився грати на контрабасі, акордеоні, тубі та бубні. Було нелегко, але мені цікаво засвоювати нові інструменти. Це як вивчення нової мови, але музичної. Адже кожен інструмент говорить по-іншому, має свої, притаманні тільки для нього, особливості.
- Який інструмент на черзі?
- Наразі не маю потреби опановувати нові інструменти. Мені достатньо бандури, адже всі майбутні задуми пов'язані із цим інструментом. Його можливості широкі, і їм нема горизонтів.
Грає джаз та блюз
- Для всіх звичним є образ бандуриста, який грає та співає сумні тужливі українські пісні. А як бандура звучить з іншими інструментами?
- Я вдався до експериментів із бандурою - поєднував її звучання з іншими музичними інструментами. Електрогітара, сопілка, акустична гітара, бас-гітара, перкусія - все це чудово звучить із бандурою. Торік записав та випустив диск “Співа душа - бринить струна” з такою музикою.
Але до таких експериментів вдавався не я один і не я перший. Музиканти у ВІА “Кобза” у 70-х роках поєднували бандуру з електрогітарою. І в них це виходило дуже гарно.
- Виходить, що на бандурі можна грати навіть джаз та блюз?..
- І не тільки джаз та блюз. Можна грати як класику - Моцарта, Вагнера, Баха, так і сучасну авангардну музику. Я не хочу сказати, що на бандурі можна виконати абсолютно все, але можливості цього інструмента дуже широкі.
- Які пісні увійшли до останнього диска?
- Це вже п’ятий мій альбом. Над останнім працювали кілька років. Я робив аранжування та виконував власні композиції на тему українських народних пісень - козацьких, любовних. Всі пісні звучать у сучасній обробці з використанням елементів джазу, блюзу та рок-музики.
Я робив аранжування, а далі ми імпровізували - кожен музикант додавав щось від себе. З роковою стилістикою у нас вийшла пісня “На Івана, на Купала”. Мелодію народної пісні я видозмінив, використав електрогітару та акустичну гітару, ефекти дисторшн, фленжер (звук в якійсь мірі схожий на скреготіння, жужання - прим. ред.). А у весільній пісні “Калиноньку ломлю”, “Ой у лісі калина” ми використали блюзові елементи.
- Ви часто берете участь у різних конкурсах. На одному з них вам подарували бандуру. Які були ще подарунки?
- Коли мені було 12 років, у складі капели “Кобзар” я взяв участь у фестивалі “Дзвени, бандуро, у козацькім краї”. Його проводили у Дніпропетровську! Це був мій перший виступ на великій сцені. А наступного року я став володарем гран-прі Всеукраїнського конкурсу молодих виконавців на бандурі ім. В.Кабачка в Полтаві. Як подарунок отримав іменну бандуру. У 1997-му став дипломантом Міжнародного фестивалю “Маленький принц”, який був у Румунії. Брав участь у різних Міжнародних фестивалях та конкурсах як в Україні, так і за кордоном.
Іноді щастило отримати грошову винагороду за перемогу в конкурсі. На “Нових іменах України” у 1996 році отримав у подарунок аудіомагнітофон. Іноді обходилось лише грамотами чи дипломами, але найголовніше - це саме відчуття перемоги, спілкування у мистецькому колі, нові знайомства, нові перспективи та власне професійне зростання.
- Чи мали досвід гри з оркестром?
- Коли я вперше грав на бандурі з симфонічним оркестром, то було враження, яке важко описати - відчуття, що дихаєш на повні груди, якесь неймовірне піднесення. Взагалі сцена дарує неймовірні відчуття та емоції. Часто їх можна описати поняттям катарсису, відчуттям очищення.
Працює актором
- Чула, що ви працюєте ще актором у драмтеатрі...
- Маю кілька ролей, які граю у нашому драмтеатрі. Ролі невеликі, але важливі для мене. Перша моя роль - хлопець Павло у виставі “Циганка Аза”. Пригадую, перші кроки на сцені як актора були не з легких... У театрі граю також роль старого козака у виставі “Мазепа” та Миколу в “Наталці Полтавці”.
- Ким вам цікавіше бути на сцені — музикантом чи артистом?
- Я сцени не боюсь - я її люблю. Якщо є хвилювання перед виходом, то воно зникає, коли виходиш перед публікою. Але бути на сцені музикантом чи грати роль - дві різні речі. Якщо в мене основну роль під час гри на бандурі виконують руки, то в актора все тіло виконує функцію інструмента. Актор мусить багато вміти і багато могти - грати, співати, говорити, рухатися, “жити” життям свого героя, а ще взаємодіяти з іншими акторами. Це складно. Тому я тільки на початку опановування акторського мистецтва.
- Маєте бажання спробувати себе ще в якійсь професії?
- Я себе бачу тільки як музиканта, композитора та актора. Ще мені цікаво організовувати конкурси та шукати юні дарування.
Грав із Вовою зі Львова
- Часто гастролюєте, буваєте за кордоном?
- Багато виступаю, їжджу з концертами. Був на фольк-фестивалях у Америці, Німеччині, Франції, Польщі. Не пропускаю можливості брати участь у конкурсах. Адже у такому випадку музикант “росте” - отримує досвід, психологічне загартування, спілкується з іншими музикантами, має можливість перевірити свої сили.
- Чи багато у Тернополі бандуристів?
- Немало. Але сьогодні молоді бандуристи після вузу не мають можливості працювати за фахом, тому перепрофільовуються. Бандура стає для тих не фахом, а хобі. Від цього мені сумно... Я хотів би змінити ситуацію. Одним із можливих вирішень цієї проблеми бачу створення муніципальних колективів - капел бандуристів із державним фінансуванням та підтримкою меценатів. Мрію, щоб у Тернополі з’явився такий колектив.
- З ким із сучасних виконавців ви хотіли б популяризувати бандуру?
- Я тяжію більше до непопсової, а відповідно, до некомерційної музики. Хоча, окрім останнього диска, який має більш естрадне спрямування, маю також окремі записи із такими виконавцями як Анничка, Вова зі Львова. Ідей багато, але для їхнього втілення треба шукати однодумців та фінанси.
- Чи доводилось вам бути вуличним музикантом?
- На фестивалі у Німеччині. Там звично побачити музикантів на вулиці. Грають солісти, оркестри, невеличкі ансамблі, імпровізують, зароблять гроші.
- Як відпочиваєте?
- У мене сидяча робота, тому компенсую її активним відпочинком. Займаюсь спортом, бігаю, але найкращий відпочинок - це спілкування із давніми добрими друзями.

Під час гри зникає головний біль
- Чи берете до рук бандуру, коли поганий настрій?
- Коли починаю грати, поганий настрій зникає. Я не знаю, як це стається, але бандура діє на мене по-особливому - зникає головний біль, відсіюються гнітючі думки. Можливо, цілюще впливає звук бандури, а можливо, сама музика є якоюсь особливою формою медитації...
- Про бандуру часто говорять як про інструмент, що має душу...
- Будь-який інструмент має душу. До того ж, якщо музикант довго грає на ньому, то це вже не просто шмат дерева. З'являється теплота, відчуття спорідненості та єдності. Мені подобається, як пахне дерево, дотик до струн...
- Як дружина ставиться до того, що ви музикант?
- Вона мене розуміє і підтримує, адже сама бандуристка. Ми з нею їздимо на концерти, граємо дуетом. Вона навчає дітей гри на бандурі у Тернопільському музичному училищі ім. С.Крушельницької.