“Печери, яких нікому і не снилось”

Тернопільські спелеологи середини ХХ століття на чолі з Володимиром Радзієвським

“В другій половині серпня с. р. (сего року — прим. ред.) удалось мені зовсім случайно відкрити печери, яких нікому і не снилось. Печери ті своєю величиною та красою могуть рівнятись хіба з адельберськими, а є там навіть річи, яких і Адельсберг не має, як пр. (приміром — прим. ред.) сталяктити покриті кришталами”

Так описував широковідому серед туристів печеру “Кришталеву” її відкривач — тернополянин Клим Гутковський. Чоловіка за його заслуги мали б вшановувати, натомість навіть на малій батьківщині про нього не нагадує ані назва вулиці, ані пам'ятна дошка. І тисячі туристів, які щороку відвідують “Кришталеву”, насправді не знають, що її досліджував славний січовий стрілець.

Звісно, що відомою кривченська печера була ще принаймні з 1721 року, коли її описав Габріель Ржачинський. Але вже у 1878-му Артур Грушецький писав, що слідів пам'ятки немає. Про неї на довгі роки забули.

І от у 1908-му з села Кривче, надійшла звістка, що пастушки, вигнавши худобу на вигін, побачили на горі дірку, якої раніше не було. Місцеві дуже здивувалися і почали кидати у провалля запалені сірники. Таким чином пересвідчилися, що воно має глибину зо шість метрів. Але найефектнішим для селян стало те, що дехто побачив у тій ямі Богородицю!

“На дні тої ями, як часто в таких випадках буває, увиділась одній пастушці Матір Божа. Один хлопчина, що таки нічого не бачив, кинув камінчиком на дно, і Матір Божа сховалась в бічну стінку”, - передавав Клим Гутковський.

Люди, вражені видивом, взялися розширювати вхід до підземелля і згодом у нього міг пролізти чоловік.

“Вістка про чудо рознеслась по цілій околиці: тисячі путників спішило на гору, котру зараз охрестили “святою”, щоб оглядати чудо. Одні бачили, другі не бачили, а всі, наслухавшись багато оповідань про чудо, вертали щасливі додому, розносячи славу “святої” гори в чимраз дальші околиці”, - читаємо у Гутковського.

За справу взялася церква. Польські священики хотіли зайняти гору і домовилися, що 10 червня 1908 року освятять це місце. Коли про це 19 травня довідалися українці, то вже опівночі збудили місцевого греко-католицького пароха і о половині четвертої ранку на горі вже стояли два хрести, до яких прямували багатотисячні процесії.

А наприкінці серпня 1908-го у Кривче навідалася спеціальна церковна комісія, яка мала визначити істинність дива.

“Будучи в той час в Борщівськім повіті, дістав я, як технік, запрошення до тої комісії і поїхав на той день до Кривче”, - зазначав Клим Гутковський.

Як з'ясувалося, з поважних членів комісії влізти у дірку в землі могли тільки Гутковський та ігумен василіянського монастиря з села Михайлівка. Отож вилазку відклали до 22 серпня. А вже у цей день Гутковський з новими спільниками, Уляницьким, Сербинським та ще одним селянином підійшли до входу у печеру.

“По дорозі довідався я, що безпосередньо по тім, як комісія відійшла від місця чуда, якийсь путник мав видіння, що якраз у тій норі, о котрій я згадав, є чудо: там має бути стіл, а за столом сидить Матір Божа, ціла свята родина та всі святі. І той чоловік поліз в ту нору шукати чуда та дотепер не вийшов”, - писав Клим Гутковський.

Двічі вибирався дослідник печери рятувати селянина. Причому раз — із півкілометровим шнуром, щоб не заблукати. Рятувальники зі свічками, вражені красою кристалічних стін і каменів, йшли лабіринтами, орієнтуючись на сліди босих ніг загубленого.

“Увійшовши яких 500 кроків, пішли ми до великої печери, на вид якої стали ми якийсь час мовчати, не можучи ні словечка промовити. Був се захват, здивування, переляк, взагалі неописане почуття. Вид се був величавий, а водночас поважний, аж страшний. Печера величини просторої кімнати, висоти двох поверхів, стіни дивоглядні з алебастру, міки і лупку, котрий йде жилами, формуючи розмаїті орнаменти: все те вкрите блиском мінеральних кристалів, починаючи від дуже дрібненьких і білих, як сніг, до товщини середньої палиці, темно-жовті, укладені групами або смугами, творячи різні дуги, а згори висять сталактити”, - описував Гутковський.

Підказками для шукачів слугували і кісточки від варених вишень, з якими той вирушив за дивом. Але марно, людину не знайшли. Тільки на горі, у каплиці над входом до печери, Гутковському показали клуночок того чоловіка.

“В тім клуночку найшли ми між іншими речами і папери, з котрих ми довідалися, що він називається Карпо Музика з Зеленої (тепер село у Борщівському районі — прим. ред.), рільник, літ 45, жонатий і має четверо дітей”, - йшлося у газеті “Діло” за 3 листопада 1908 року.

Рештки селянина знайшли уже після Другої світової. Але “диво” і порятунок Музики спонукали Клима Гутковського дослідити відкрите підземелля. Цією справою наш земляк займався аж до 1914 року — вибуху Першої світової. Причому встиг скласти опис, перший план печери, зробити фотографії. Великі зали було названо іменами українських героїв — Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Богуна, Тараса Шевченка, писав спелеолог Юзеф Зімельс у книзі “Печера Кришталева”. Це вже інша історія, що згодом польська влада перейменувала їх на свій лад — це було тимчасово. Славна справа Гутковського принесла свої плоди. Після нього печеру вже не забували. В радянські часи вхід до неї підірвали через діяльність ОУН. А відкрили знову у 1961-му.

Гутковський — хто він

Клим Гутковський народився у нашому місті 18 серпня 1881 року. Як подає Юзеф Зімельс, чоловік мав славу видатного спортивного діяча та велосипедиста.

Навчався у Львівському політехнічному інституті, працював у Бориславі. У 1910-11 роках наш земляк працював редактором українського часопису “Прапор” у Бразилії, куди його запросили ще у 1909-му. У 1913-му він активно зайнявся стрілецьким рухом та ще й встигав досліджувати печеру у Кривчому.

- Клим Гутковський був надзвичайно активний, - розповідає тернопільський історик Святослав Липовецький. - Був одним з організаторів січового руху і коли 28 червня 1914 року у Львові проходив січовий здвиг, він відповідав за вправи.

Гутковський — старшина Австрійської армії, один з приблизно 20, які перейшли у лави Українських Січових Стрільців (далі УСС — прим. ред.).

- Він створив першу Гуцульську сотню зі 150 гуцулів, яких спершу не прийняли до УСС, - продовжує пан Липовецький. - Його сотня — перший відділ УСС, який був відзначений Австрійською армією. Щоправда, живими з неї залишилися тільки близько 40 вояків...

Клим Гутковський помер у лікарні в Будапешті 29 травня 1915 року. Перед цим у нього відмовили ноги — далися взнаки далекі переходи, холод і виснаження.

- Гутковського вважають автором однієї з перших січових пісень “Гей ви, стрільці січовії”, - коментує історик. - І прообразом сотника, про якого у ній йдеться — швидше за все був саме цей уродженець Тернополя.

Клим Гутковський, як єдиний поки відомий виходень з Тернополя в УСС, мав би бути знаковою фігурою для міста і його варто шанувати, вважає Святослав Липовецький.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.