Тернопільський бурмістр — поет, гуморист і драматург

Світлина з архіву родини Лучаківських

Та якшо Лучаківського-бурмістра та Лучаківського — громадського діяча у нас ще знають, то Лучаківського-письменника та етнографа — аж ніяк. Незважаючи на те, що літературою він займався ще з гімназійних років, коли входив до літературного гуртка.

Під своїми публікаціями Володимир Лучаківський підписувався як справжнім іменем, так і літературним псевдонімом “Володимирко”. Свій перший вірш “Степ”, як студент правничого факультету Львівського університету, опублікував у збірнику “Зоря галицкая яко альбум на год 1860” на честь митрополита Григорія Яхимовича.

“Гей на Русі світ прекрасний

Як сягає неба склеп —

Чудні гори, води ясні,

Рай-поля, чарівний степ!

Хтось там любить верховини,

Місто чи село своє,

Я люблю лише рівнини,

А найбільше степ люблю”

Так починався цей вірш. Тоді ж Лучаківський опублікував розвідку “Ворожба і забобони”. Надалі були робота у часописі “Правда”, що почав виходити 1867 року, публікації у перших виданнях “Просвіти”, осередок якої очолив у Тернополі, часописах “Діло”, “Дзеркало” тощо.

У 1866-му наш автор видав поему “Смерть князя Олега”, баладу “Топельник”, базовану на фольклорних матеріалах. Того ж року у “Правді” з'явилося його гумористичне оповідання з життя галицької інтелігенції “Пан Боніфат”, а відтак і “Пригоди в моїй поїздці”. Часто у розвідках про нашого земляка можна знайти звістку, що на початку 1870-х він спільно з Юліаном Романчуком видав «Читанку руську для нижчих класів середніх шкіл». Але і Франко, і інші вчені доречно вказують, що читанку готував не Володимир, а його однофамілець Кость Лучаківський.

У 1885 році Володимир Лучаківський видав віршовану “В'язанку побажань” для української молоді. Її у 2013-му опублікували репринтом у Тернополі Богдан Пиндус та Михайло Ониськів.

Цікавлячись театром, майбутній бурмістр створював свої і перекладав для “Руської Бесіди” п'єси з німецької та польської мов. Традиційно дослідники називають комедії “Весілля у багачки”, “Недоспілі женихи”, “Іспит на мужа” авторства Лучаківського із 1886 року. Загалом завдяки діячеві світ побачили майже 20 перекладів. Серед них були і роботи дідуся митрополита Андрея Шептицького Олександра Фредри.

У 1887 році у літературно-науковому віснику “Ватра” Руського Касина у Стрию вийшло друком гумористичне оповідання Лучаківського “По матурі”.

Володимир Лучаківський контактував та переписувався з Іваном Франком. І як адвокат, і з літературних питань. Зокрема, Франко звертався до юриста у вересні та жовтні 1898-го, аби той захищав його права під час судового розгляду — письменника і журналіста звинувачували у побитті чоловіка на прізвище Підгайний під час зборів у нашому місті. Та навіть у листі про суд йдеться про літерутуру.

“Осмілюся також пригадати впов. (високоповажному — ред.) пану рукопис, про котрий впов. Пан згадували. Може, в нім справді буде дещо цікавого для науки”, — писав Франко 14 жовтня 1898 року.

Згаданий рукопис, це етнографічні матеріали, які Володимир Лучаківський збирав із юності і які запропонував Франкові для публікації.

“Із письменників, що перший раз виступили в “Зорі галицькій” 1860 р. і мали по тому більшу або меншу кар'єру назвемо... Володимира Лучаківського, що помістив тут також один вірш, а пізніше в українофільських виданнях друкував декілька віршів і оповідань, і відзначився також як збирач цінної збірки приповідок і загадок, що ввійшли в мою збірку приповідок галицько-руського народу із його рукопису”, — читаємо у книзі Івана Франка “Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.”

Перший том збірника “Галицько-руські народні приповідки” вийшов друком у 1901 році. А за дев'ять років до того у річнику Тернопільського наукового товариства за 1892-й вийшли зібрані Лучаківським матеріали під назвою “Причинок до етнографії галицького Поділля”.

“Користаючи, отже, з видавництва наукового товариства, яке виникло у Тернополі, з метою досліджень на полі історії, етнографії та природи нашого Поділля, помістили ми в тому місці частину етнографічних записок, наданих нам ласкаво високоповажним меценасом доктором Володимиром Лучаківським. Записки ці доктор Лучаківський здійснив у тернопільському повіті, переважно у селі Довжанка, у шістдесятих роках (1860-х — ред.)”, — пояснювали у збірнику.

Науковимй гурток утворився у Тернополі 1892 року і Володимир Лучаківський увійшов до його управи. Між іншим, саме він запропонував об'єднанню зайнятися формуванням наукових колекції для висвітлення історії і культури Поділля. Виглядає так, що тернополянин був активним до останніх років свого життя. Саме тому встиг зробити так багато.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.