Дві години не дожив Устим Голоднюк зі Збаража до зустрічі з батьком

Чоловік років п'ятдесяти, міцної статури, з восково блідим обличчям і червоними очима, що завмерли в одній точці, сидить на колінах біля тіла, покритого закривавленим простирадлом, і не наважується його припідняти.

На ньому - зимова міліцейська куртка темно-синього кольору, без погон, з хутряним коміром. Його коротко стриженого волосся ще не торкнулася сивина.

Урешті він піднімає край простирадла. Відразу впізнає сина, і знову накриває його обличчя. Потім повертає голову у бік, де лежить ще одинадцять тіл, також прикритих простирадлами, всі у крові. На деяких простирадлах на рівні обличчя лежать папірці, на яких щось написано червоним фломастером.

Серед усього цього червоного на білому є одна велика блакитна пляма - військова каска блакитного ООНівського кольору. Вона вся в крові, а з лівого боку на рівні скроні зяє дірка від кулі.

19-річний Устим Голоднюк, студент із містечка Збараж у Тернопільській області на Західній Україні, мав зустрітися з батьком об 11-й ранку на вулиці Жовтневій. Про це вони домовилися о 9-й ранку.

Устим був захисником Майдану з листопада. Домовився з батьком, що той відвезе його додому перепочити. Дві години до зустрічі з батьком Устим не дожив.

- Я йому сказав: "Ти обережніше там, не висовуйся. Нам додому їхати", - каже Голоднюк. - А він засміявся і каже: "Тату, не хвилюйся! У мене є чарівна ООНівська каска і зі мною нічого не станеться". Ось такі останні слова я від нього почув.

Володимир, батько Устима, піднімає каску з підлоги і довго дивиться на ще свіжу кров свого сина всередині і зовні каски. Підносить її до обличчя, немов намагаючись відчути запах і тепло сина. Намагається ще щось сказати. Але падає в крісло, опускає голову і його широкі плечі здригаються.

Колишній міліціонер, котрий все життя вірно служив своїй батьківщині, він намагається заглушити те, що підступило до нього зараз, раніше невідоме. У нього майже виходить...

Шансів вижити в Устима не було. Як і в інших одинадцяти, що лежать тепер поруч із ним у холі готелю "Україна", обладнаному під тимчасовий морг, каже головний лікар мобільної клініки Самооборони Майдану Ольга Богомолець.

-    Снайпер чи снайпери працювали професійно, - каже вона. - У всіх поранення в серце або в голову. Всі вбиті кулею калібру 7.62 мм (снайперська гвинтівка Драгунова – прим. ред.). Стріляли на ураження.

Як громадянин, він підтримував Устима в його бажанні бути на Майдані, каже Володимир. Як батько, він заперечував.

-    Я не знаю , чи має Янукович стояти переді мною на колінах, - каже батько. - Але я точно знаю, що він має сидіти перед міжнародним трибуналом. За те, що він зробив з моєю країною і з моїм сином.