Понад 130 (!) дітей утекли з дому від початку року. Більшість з них – дівчата підліткового віку. Всіх, на щастя, знайшли і повернули батькам – живими-здоровими.

Батькам частини юних втікачів довелось, за рішеннм судів, сплатити 850 грн штрафу – за неналежне викоання батьківських обов’язків. Проте більшість відбулась профілактичними бесідами, повідомив начальник відділу ювенальної превенції ГУНП в Тернопільській області Петро Тихович.

• Всі діти – і втікачі, і ті, що загубились, на щастя – знайдені, - запевнив Петро Тихович. – Чому вони тікали? Як на мене, причиною у більшості випадків була відсутність елементарного спілкування між дітьми і батьками.

У дитини виникла проблема, вона намагається про неї розповісти, але батьки відмахуються, мовляв, почекай, в мене футбол саме зараз по телевізору, чи я варю борщ. Дитина робить другу, третю спробу – її не чують. Тоді вона починає самотужки шукати відповіді на свої питання чи вирішувати проблему – на вулиці чи в Інтернеті, кажуть у поліції.

Батьки не хочуть чути і розуміти, що навіть мала проблема – для дитини може здаватись катастрофою, хоча її можна легко вирішити разом.

• Ми можемо дати нашим дітям модні гаджети і дорогі іграшки та одяг, водночас, не чути їх і не помічати їхніх проблем, - каже Петро Тихович. – В кінцевому результаті дитині бракуватиме елементарного спілкування з батьками.

Так чому вони тікають?

Які діти найчастіше тікають з дому, чому і як цьому зарадити, пояснила психолог Оксана Бількевич.

• Дім - це територія, на якій ми відчуваємо себе як мінімум безпечно, як максимум комфортно, - пояснила психолог. - Дорослий має більше можливостей і влади для того, щоб змінити, що йому не підходить. Дитина в цьому обмежена та залежна від рішень дорослих. Діти намагаються справлятися з якимись труднощами в рамках своїх можливостей. Дитина завжди робить спроби отримати те, чого їй не вистачає, відреагувати на щось, що викликає сильні почуття. Якщо можливість проявляти свої емоції в повному обсязі відсутня - одним з рішень може стати відхід від самої ситуації. Буквально - втеча з дому...

Так чому вони тікають? Раніше цей факт говорив про неблагополучну родину, де  не задовольняються не те що інтереси, а звичайні базові потреби дитини – турбота, піклування, родинне тепло, матеріальне забезпечення. Сьогодні ми бачимо, що втечі відбуваються і в цілком забезпечених та інтелігентних сім'ях.

Найбільш поширеним періодом, коли дитина вирішує втекти з дому, є вік 10-15 років. Це складний психологічний період для дитини з багатьох причин, а втеча  з дому може бути способом:

• звернути увагу на себе (якщо її бракує);
• уникнути відповідальності або зіткнень з батьківською позицією (коли дитина намагається відчути себе дорослою);
• впоратися з нестерпними почуттями (злості, агресії, образи, болю, приниження);
• саботувати контроль або встановлений в будинку режим і порядок;
• помститися за щось (нехай батьки попереживають, пошукають);
• продемонструвати свою самодостатність та самостійність.

Один з основних мотивів - нерозуміння в сім'ї. Наприклад, коли батьки в конфліктній ситуації стають на бік вчителя. Діти гостро сприймають несправедливість по відношенню до себе і своїх друзів. І якщо дитина, зіткнувшись з неправотою дорослого в школі, не знаходить підтримки у своїх батьків, для неї це може стати причиною втечі.

Жага до пригод чи спробувати інше життя

• Діти також біжать, коли бояться покарання, - каже Оксана Бількевич. - Якщо дитину сильно лають за зіпсовані або втрачені речі. І в цьому випадку висновки треба робити батькам, а не дитині - всі ми щось б'ємо, ламаємо.

Діти часто тікають, якщо їх карають за погані оцінки. Всім хочеться, щоб дитина була відмінником, але не у всіх виходить. Чому замість того, щоб допомогти, її залякують? Навіщо?

• Старші діти, років 13-15, тікають через те, що вдома на них тиснуть, а їм хочеться свободи, у них з'явилася жага пригод, хочеться спробувати інше життя, - пояснила психолог. – На жаль, підліток часто не вміє сказати «Ні!». Для нього страх від наслідків скоєного не такий сильний, як страх втрати прихильність друзів.

Чим менше впевнений у собі підліток, чим гірше він ставиться сам до себе, тим більш значуща для нього симпатія однолітків, і тим менше він здатний мислити і діяти всупереч їхній думці. У таких випадках підліток часто підкорюється вимогам неформального лідера.

• Буває, таким чином дитина намагається налагодити сімейне життя батьків, - каже Оксана Бількевич. - Наприклад, батьки посварилися, а дитина переживає, часом беручи на себе вину за те, що сталося.

Втеча з дому – єдиний варіант протесту

Ще одна причина втечі з дому для дітей такого віку - неприйняття батьками їхніх друзів,  ранню «дорослу» поведінку. У цьому віці діти часто вчаться відстоювати любов, дружбу, бути вірними своїм друзям і коханим, вони роблять це з юнацьким максималізмом, і ці прояви слід поважати. Це не означає відпустити дівчинку 15 років на ніч до колежанок, бо «іншим дозволили». А розмовляти з дитиною про важливі для неї речі, про відповідальність, про те, чому в неї таке  рішення.

Нерозуміння змін, що відбуваються з дітьми, призводить до нашого прагнення зберегти жорсткий контроль і владу над ними. Ми починаємо помічати нові якості підлітка і бажаємо повернути старі, дитячі: слухняність, лагідність. І тоді втеча з дому стає для них єдиною можливістю висловити свій протест.

• Досить часто причиною нашої сильної тривоги при появі різких змін в поведінці підлітка є загроза руйнування уявлення про себе, як про хороших батька чи матір, - каже Оксана Бількевич. - Тому ми часто неадекватно реагуємо на поведінку підлітка тільки тому, щоб не зруйнувати свою позитивну самооцінку.

Як поводитись з підлітком:

- Не давайте підлітку надмірних навантажень, коли у нього не залишається часу навіть для того, щоб погуляти у дворі. Не забувайте - він ще дитина.

- Якщо хтось скаржиться на поведінку вашого сина чи дочки, не поспішайте відразу карати дітей, з'ясуйте мотиви їхніх вчинків.

- Вибирайте покарання, адекватне провині.

- Не карайте дитину через те, що у вас поганий настрій або «для профілактики».

- Будьте уважні і справедливі до своїх дітей, вирішуйте разом їхні проблеми, і тоді ваша дитина навряд чи втече з дому. 

Основні правила: головне – залишитись у зоні дитячої довіри:

1. Не робіть за дитину те, що вона може зробити сам. Не беріть на себе відповідальність там, де є зона відповідальності дитини. Поступово вчіться робити помилки та аналізувати їхні наслідки. Обговорюйте це та наводьте приклади з власного життя. Адже ви теж були і дитиною, і підлітком. Не завжди все відбувається так, як ви запланували. Говоріть та слухайте.

2. Навчіться отримувати задоволення від прийняття рішень дитиною. Слухайте ії міркування. Не завжди все вам може подобатися, але, проговорюючи все, ви більше станете близькими та зрозумілими один одному. Любить та радійте проявам любові вашої дитини.

3. Стовідсотково вірити у позитивні якості власної дитини. Якщо ви вірите у себе, якщо продовжуєте жити, незалежно від кількості помилок, то будьте впевнені, що і ваше «насіння» теж позитивне! Та з впевненістю усвідомлюйте, що вчинки вашої дитини у будь-який ситуації – це найкраща реакція, яку вона могла лише запропонувати. Помилки є у всіх. Головне - лишитися у зоні дитячої довіри.