Чому він їде в Ірак?

У вівторок ми побували вдома у родини Павленків. Вадим щойно повернувся зі Славути, де проходив підготовку, і, приміряючи форму, показав нам маленький російсько-арабський розмовник, за яким добровольці вчать мову. “Я трохи знаю англійську, — каже Вадим. — Проте арабська — дуже складна. Найлегше слово у ній — “кіф”, що означає “стій”. Нас вчили, що в арабів ліва рука вважається брудною і показувати щось можна тільки правою, інакше буде біда”. Більшість добровольців, розповідає Вадим, — із села. Багато хто має сім’ї, ][ середній вік — 25 років. В Іраку Вадим Павленко служитиме у провінції Васіт, неподалік міста Ей-Сувейра. Його батальйон базуватиметься у пустелі і патрулюватиме рух транспорту. “Я вірю в долю, — каже Вадим. — І впевнений, що всі труднощі подолаю”. З його слів, більшість добровольців все-таки їдуть в Ірак через фінансову скруту. “А для мене, — стверджує Вадим Павленко, — це нові враження, які я називаю викидом адреналіну, цікавістю, загартуванням, хорошою бойовою підготовкою, а також гордістю, що служитиму в елітному контингенті миротворчих військ”. А загорівся він їхати в Ірак і випробувати себе, коли дивився по телебаченню новини, де показували наших вояків в Іраку. Зі слів матері хлопця Раїси Павленко, десь за півроку до цього рішення, він почав захоплюватися східною музикою. А кік-боксингом він займався ще зі школи. Нині пані Раїса потроху змирилася, що син поїде служити так далеко. І, розповідаючи про сина, час від часу промовляє: “Все ж буде добре, правда?” — Ще десь рік тому, як вперше по телебаченню прозвучало, що українці служитимуть в Іраку, я подумала, навіщо там ще й наших хлопців? — згадує вона. — Тепер вважаю, що потрібно допомагати людям, хоча це і неблизько. Зрештою, якщо не мій син, то буде чийсь інший. Вадим у нас справжній чоловік, і ця робота, думаю, буде йому під силу. Більшого випробування, ніж людина може витерпіти, Бог не дасть. Коли Вадим повідомив, що хоче поїхати миротворцем в Ірак, батьки не сприйняли його слова серйозно. Але він пішов і записався добровольцем. Якщо вже вирішив щось, ніхто не змінить його рішення. А маму Вадим постійно заспокоює, кажучи: “Що має бути, те буде. Хтось і в ложці води може втопитися. І для цього не треба їхати на край світу”. Якось, пригадує жінка, Вадим їздив гастролювати з цирком. Він ковтав вогонь і був факіром. Кочове життя було для нього цікавим і неважким. Хлопець відслужив в армії, останнім часом працював охоронцем у приватних фірмах. Поїздку в Ірак він сприймає ще і як можливість заробити гроші на навчання. — Я підтримую сина в його рішенні, — каже пані Раїса. — Сподіваюся, у нього там все буде добре. Він на “відмінно” склав іспити. Каже, що добре навчився стріляти, підривати, поводитися з ножем. Вадик народився на Благовіщення, то має бути щасливим. А я всіма силами буду молитися за нього.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google