Дуже яскраво перебування України між двома культурними парадигмами ілюструє активний герць між Святим Миколаєм та Дідом Морозом.
Так, ми поволі, але неухильно мігруємо у бік західної культурної та міфологічної традиції, та вплив східної все ще залишається і він значний. І тут не все так просто, бо Дід Мороз та Снігуронька – це не просто новорічні символи радянського і пост-радянського простору, а і невід’ємна частина теплих і хороших спогадів дитинства безлічі українців. І якщо прямі ознаки та символи СССР на кшталт топонімів чи пам’ятників легко декомунізувати, то своїх дитячих спогадів так легко не позбутись. І їх взагалі неможливо позбутись без деструкції особистості. І не варто.
На Галичині з цим набагато простіше, бо навіть в пізній СССР галицьким дітям без проблем клав під подушки подарунки Миколай, а через десять днів по садках і школах ходив ще і Дід Мороз. Але в центральній і особливо східній частині нашої країни був переважно останній, бо вплив католицької церкви туди не розповсюджувався.
І тому мешканцям Галичини дуже легко відмовитись від одного із двох, особливо гіршого, адже Святий Миколай таємничіший, заточений на хорошу поведінку і пов’язує нас із європейською різдвяною традицією. Але тим, у кого не було двох дідів на вибір - їм непросто.
Дід Мороз – звісно абсолютно радянський конструкт – все ще у спогадах і асоціаціях величезної частини сучасних українців, а Миколай їм чужий, особливо якщо вони нерелігійні.
Тут ще варто визнати загальну еклектику святкування в Україні усіх цих свят, бо для всіх українців, і галичан у тому числі, ялинка – дерево і атрибут Нового Року, а у Європі це - christmas tree. І всі європейські подарунки, ялинки та інші святі вечори вибудувані навколо Різдва 24 грудня. Мене, до речі, в літературі завжди смішило слово «сочєльнік», і лише потім я дізнався шо це просто Святий Вечір. І не розумів, чому сочєльнік і ялинка. Наше ж Різдво взагалі до ялинки стосунку не має.
І тоді виходить трохи смішно кпинити з дідів морозів та інших олів’є, якщо ми продовжуємо святкувати новий рік за радянською традицією, яка, позбавивши своїх громадян нормального релігійного різдва, створила їм ерзац у вигляді нового року, ялинки і діда мороза. І за вийнятком окремих відмов від олів'є і слухання кремльовських курантів - все інше ну просто ідентичне зі змальованим у радянському кіні "Іронія долі".
Зараз ми живемо у перехідному періоді, від культурного міфу сходу до культурного міфу заходу. Ми святкуємо своє Різдво 7 січня, але вже і трохи «польське» Різдво 24 грудня. До наших дітей вже масово приходить святий Миколай, але на Новий рік ми ставимо ялинку і під неї подарунки від Діда Мороза своїм дітям. Абсолютна культурна еклектика і мішанина, та з часом вона втишиться і визріє в щось нормальне і окреслене. Але трохи кумедно категоричним тоном вимагати від людей, щоб вони негайно з дідів морозів переходили на миколаїв у цій всій ситуації.
Просто варто при цьому дотримуватись святкового етикету та загальної атмосфери приязності і толерувати усіх людей. Та їх різдвяні і новорічні спогади.
