«Кабмін підняв тарифи на газ для населення», - заголовки з сюрпризом чекали на українців у п’ятницю по обіді. Не мало – не багато, на 23,5%. І вже наприкінці робочого дня на сайті уряду роз’яснення «Чому зросла ціна на газ?». Відповідь: «Щоб країна могла розвиватися». Далі непереконливо про субсидії, транші МВФ, борги «папєрєдніків» та інші відмазки.
За вихідні кожен порахував, скільки коштуватиме газ його домогосподарству. Якщо врахувати, що газом взимку люди ще й грітимуться, а не тільки готуватимуть їжу та підігріватимуть воду, виходить чималенька сума. Кожен ще раз порахував свої шанси на субсидію (нагадаю, у Тернополі, за новими правилами гри, субсидіантів буде ушестеро менше, ніж торік). Послухали й виступи опонентів діючої влади. Ну, просто сльози на очі навертаються від зворушливо правильних речей, які вони говорять перед майбутніми виборами. Тільки чомусь не віриться.
Гострити сокири? Йти на Київ? Вже намагались. Та й ніхто не веде. А навіщо? Куди важливіші пропорційна виборча система з відкритими списками, скасування депутатської недоторканості, антикорупційний суд. У ці та інші незрозумілі слова пересічний українець вникати не хоче. Йому важливо, щоб ті, кого він посадить у парламент на наступний термін, не затягували зашморг на його шиї ще тугіше.
Хліб, бензин, газ. Що наступне? Знову просять потерпіти. Ми зможемо. Чогось не купимо, знайдемо третю роботу. Тільки чомусь все більше маленьких українців народжуються у Польщі, Греції, Іспанії, Італії, Португалії.
