Кумир родом з дитинства

Сісти за цей матеріал спонукали дитячі спогади і почуття смутку за товаришами, з якими єднало спільне захоплення. І яких, на жаль, уже немає…

Якщо запитати когось із тих, чиї дитячі роки  припали на кінець 60-х –початок 70-х, хто був його кумиром і прикладом для наслідування, з великою ймовірністю можна отримати відповідь: югославський актор Гойко Мітіч. Не оті глянцеві зразки, що подавалися пропагандистською  машиною: молодогвардійці, юні партизани-підпільники, невловимі месники… І навіть не звитяжці козацьких часів, а саме його мужній і благородний герой з американських лісів, прерій чи пустелі вишикував довжелезні черги біля кас кінотеатрів. І змушував канючити у тата чи мами 25 копійок (здається, такою була ціна квитка), щоб ще й ще раз подивитися, як спритно скаче він на коні, як влучно стріляє з лука і  «вінчестера», як непомітно підкрадається до ворогів. А головне – як вчасно з’являється там, де ось-ось має перемогти зло, і своєю силою та безстрашністю не дає йому тріумфувати. І найчастіше чомусь згадуються фінальні кадри «Білих вовків», коли за мить до власної загибелі його герой встиг увігнати ніж у черево мерзенного і, як сказали б нині, «мажорного» бандита… В принципі, він вписувався у рамки тодішньої ідеології: виступав проти капіталістичних грабіжників, закликав до колективізму і об’єднання племен для боротьби зі спільним ворогом, обстоював ідею всезагальної рівності. І міг навіть вважатися таким собі протокомуністичним зразком. Адже задум серії фільмів «про індіанців» студії «ДЕФА» з тодішньої НДР виник як ідеологічна противага західним вестернам. Противага, слід сказати, виявилася дієвою: до середини 70-х, коли індіанська тема почала «видихатися», герої Гойко Мітіча були володарями мрій мільйонів хлопчаків країн соцтабору. 13 червня, «головному індіанцеві СРСР» виповнюється (важко повірити) 78 років. Він живе у тихому районі Берліна, відвідує різні етнографічні фестивалі, полюбляє повеслувати на човні й іноді, за його словами, дозволяє собі келих хорошого вина. У сивому, зморшкуватому  чоловікові не кожен, можливо, впізнає колишнього ідола хлопчаків на величезній території Європи, та все той же мужній погляд і чіткі риси обличчя ніби обіцяють, що через мить він стрибне з даху поїзда на свого вірного коня і помчить прерією захищати справедливість і карати зло.

А заразом – віднесе в далеке і безтурботне дитинство…