Ти у дитинстві, як багато хлопчаків, розвагу, мабуть, мав:

Конструктор LEGO із коробки діставав, 

Конструював із нього штуки всякі: авта, залізниці і мости,

Не знав й не міг нізащо знати у ту пору ти,

Який пророчий і трагічний буде в цім для тебе зміст,

Що буде у твоїм житті отой, останній міст

І довелось тобі його не будувати,

А власноруч у мить критичну підірвати

Ніхто не знає, як секунди ті тягнулися для тебе:

На детонатор ти дивився чи, можливо, очі звів до неба? 

І що в душі твоїй кричало й клекотіло:

Сміливість фаталіста, чи незламний дух, що возвишається над тілом?

Ти міг, напевно, вірогідне виправдання підшукати,

Чому той міст триклятий не вдалося підірвати,

Та вибір невеликий в тебе був, мабуть, єдиний:

Тут - танкова колона, там - твоя земля й родина

"Три, два, один...", - перед очима все життя пробігло і згадався, може, той дитячий іграшковий міст... 

Напевно, так вчинити міг Герой, не фаталіст

Тепер залишишся посмертно молодим і ледь усміхненим на цій світлині

А ти заплач і помолись за нього, Україно...

Ігор Дуда