Так, я сама була вражена. Заходжу в потяг. На нижній полиці сидить хлопчина.
- Ви тут чи тут? – питає, показуючи на різні краї полиці.
- Тут! – показую вертикально. – це моя полиця.
- А де моя? Моя восьма, - розгублено каже він.
- Ну от, восьма. Зверху. – знизую плечима.
- А де я маю сидіти? Я що, всю дорогу до Тернополя маю наверху сидіти? – обурено-ображено запитує попутчик.
Їй-Богу, закипаю. Ні, це я маю поступитись тобі нижнім місцем і вилізти нагору, - подумки саркастично відповідаю.
Але година напруженого мовчання змінилась спільним розпиванням чаю, і тоді стало зрозуміло, що для хлопчини це вперше – їхати в поїзді. Раніше не доводилось, бо їздив постійно власним автомобілем.
Сміявся весь плацкарт, коли він розповідав, як купував квиток і жалібно питав у касирки: "Ось мій квиток на потяг. Як я можу по ньому доїхати до Тернополя?". Уявляю реакцію касирки – певно у неї закипів мозок від факту, що це ще якось треба пояснити)
То непорозуміння було викликане тим, що хлопець не знав, що існують верхні полки) І щиро подумав, що це означає, що на нижній буде троє людей, а йому треба сидіти на верхній протягом восьми годин.
Білизну він, звісно, не взяв, бо "білизну ж беруть лише у купе чи спальному вагоні".
У туалеті в нього був відчай, бо він кілька хвилин стояв перед краном, надіючись, що спрацює сенсор і вода поллється сама. Аж згодом знайшов педальку)
Зрештою дорога минула, як мить. І мій попутчик був дуже задоволений тим, як минув його перший раз – перша поїздка в українському потязі.
