- Хто ми?
- Батьки!
- Чого ми хочемо?
- Добра своїм дітям!
Десь так виглядає початок другої частини батьківських зборів у будь-якій школі чи садочку.
Вчитель: А знаєте, у нас стара дошка і діти нічого на ній не бачать.
Батьки: Звичайно, купимо нову, магнітну, найдорожчу. То ж для наших дітей!
Вчитель: А от нам би шафу-купе, щоб діти не роздягалися у загальному гардеробі.
Батьки: Звісно, Маріє Іванівно, гарна ідея.
Вчитель: Нам би телевізор плазмовий, бо ж технології, розумієте.
Батьки: Авжеж купимо, Маріє Іванівно!
Список можна продовжувати. Штори і лакування підлоги – це той мінімум, який робиться за кошти батьків в українських школах. Це не змінить ні заборона вчителям торкатися до грошей, ні скасування батьківських комітетів.
Щось дивне коїться з нормальними людьми, коли вони стають батьківським колективом. Найцікавіше, що батьки, які між собою обурюються, чемно витягають сотню за сотнею. І тільки одиниці відважуються заявити, що нічого не здаватимуть. Їх від сили один-двоє в класі (групі). Їх цькують, принижують, їм дорікають.
Закінчується все історією в Харкові, коли дівчинку не пригостили тортом на шкільному святі, бо її мама не здає гроші. Тому, з’ясовуючи стосунки із батьками, які гроші не здають (вони завжди будуть і це їхнє право), не перегніть палку.
