Задоволення природних потреб на природі

Зіткнення з проявами культури наших людей може викликати різні почуття. Воно може вразити чи навіть шокувати; від нього може перехопити подих; може воно й просто викликати посмішку. Десь в рамках цієї, як нині модно висловлюватися, парадигми перебували й мої почуття під час ранкових відвідин парку.

Для початку нагадаю "бородатий" жарт про те, на чому "проколювалися" на Заході радянські розвідники. Вони, доводилося чути, виявляли все вміння і навики, що їх навчали в школах КДБ чи академії ГРУ: могли легко відірватися від стеження, закладати інформацію в тайники, передавати непомітні для сторонніх умовні сигнали, вербувати агентів у середовищі жадібних до грошей обивателів країни, в якій діяли. Однак позбутися національної звички - виходити з туалету, на ходу защіпаючи штани - позбутися так і не могли. На цьому й попадалися...

Коли мені в парку потрапив на очі бомжуватий на вигляд суб'єкт, який справляв малу потребу під скутою легеньким морозом берізкою (ех, сюди б Єсеніна!), я сприйняв це з розумінням - нічого не вдієш, така вже в людини доля. Коли ж під муром неподалік виходу з парку побачив "запакованого" в фірмовий спортивний костюм молодика, який щедро мочився на отой мур, сміятися вже не дуже тягнуло, а виникло щось схоже на обурення. А коли з дерев'яної будки, яку прийнято називати на польський манер "виходком" а в більш витонченому французькому стилі "сортиром", вийшов чолов'яга в розкішній дублянці, защіпаючи штани і демонструючи всім охочим свою чи то білу сорочку,чи білі кальсони, мені стали цілком зрозумілі, як мінімум, три речі: 1) чого тато з мамою не навчили змалку - того вже потім не засвоїш; 2)можна випхати хлопа з села, але село з нього випхати значно важче (не хочу образити не позбавлених культури сільських мешканців); 3) бидлу однаково, чи на нього хтось звертає увагу - воно звикло, не зважаючи на інших, задовольняти свої потреби.

В даному випадку - цілком природні...