Мери Тернополя: Анатолій Кучеренко про квартири й статки, чим підкупляв комунальників і за що йому досі соромно

Мери Тернополя: Анатолій Кучеренко про квартири й статки, чим підкупляв комунальників і  за що йому досі соромно
  • Перше, що сказав синам, аби ні на крок не підходили до міського чи державного бюджету, бо, мовляв, батька підставите, — Анатолій Кучеренко нарешті привідкрив завісу бізнесу синів та відповів на закиди регіонала Ореста Муца і його напади в газеті «Репортер».
  • Чим загрожує зараз Тернополю навала новобудов, чому тоді міські готелі продали саме Ярославу Джоджику, хто «попросив» піти на вибори на противагу Володимиру Мариновському і де занехаяли парки, розбиті Кучеренком, коли той був при владі.

 

І хто скаже, що йому на носі 80? Він досі молодий і повний сил. Він ані дня не може прожити без прогулянки та тренування і власноруч займається величезним садом, про який може говорити годинами.

Саме Анатолія Кучеренка тернополяни в опитуванні на сайті «20 хвилин» назвали найкращим колишнім міським головою Тернополя!

Він пишається своїми синами і шести онуками та жартує, що я грав у футбол, а вони всі попливли. А старші, говорить це не без величезної гордості, – кандидати у майстри спорту.
 

Відео дня

Розмова із Анатолієм Кучеренком тривала майже дві години, але все минуло, як мить. Без запинки відповідав навіть на найнезручніші і найгостріші питання. Скажімо, про бізнеси «близьких до родини» і синів, про продаж контрольного пакету акцій міських готельних комплексів за заниженою ціною Ярославу Джоджику, про масове будівництво у велелюдних місцях і рекреаційних зонах автозаправок. Привідкрив також і завісу того, хто попросив піти у мери на противагу відомому у Тернополі Володимиру Мариновському.

Ми продовжуємо проект «Мери Тернополя». Сьогодні – розмова з Анатолієм Івановичем Кучеренком, який при владі був понад 10 років, причому довелось працювати як в радянські часи, так і керувати Тернополем в часи Незалежності.

Саме за його каденції Тернопіль був найчистішим та найзеленішим містом України та кілька разів перемагав у різних номінаціях не лише на рівні держави, а й колишнього Союзу. Як давав раду господарці і примушував працювати комунальників? Яким чином вже тоді хотів з Тернополя зробити європейське місто? За які свої рішення і вчинки було соромно тоді та про що шкодує досі? І що «не так» зараз у рідному Тернополі? Який він, секрет успіху, мера Анатолія Кучеренка – найкращого колишнього очільника міста, на думку тернополян… 

Про кримінал через новий стадіон та інших мерів

  • Ви працювали і в часи Радянського союзу, і вже Незалежної України. Окрім того, остання каденція була між двома проукраїнськими мерами – рухівцем Негодою і націоналістом Левковим. Була різниця роботи першої і другої каденцій?
  • Я працював фактично першу каденцію від 1984 до 1991 року — в першій половині була сильною комуністична партія, і будь-кому було б важко на такій посаді. Стиль правління тодішніх керівників, — самі знаєте… Мені пощастило, бо тоді першим  секретарем обкому партії був Анатолій Корнієнко. Та й інші здебільшого були людьми виваженими. Наведу приклад, щоб ви розуміли. В Тернополі, коли їдете на БАМ, були дачі. Точніше – кооперативні сади. Ми говорили тоді, що Тернопіль буде в той бік розвиватись, не можна там їх облаштовувати. У відповідь чули: «Ти не розумієш лінії партії…» і зампред тоді отримав сувору догану. Щоб зробити проїзд до БАМу, довелось будувати садові будиночки за державний рахунок, викинути чималі міські гроші… Треба було докласти неабиякі зусилля, аби відстояти свою думку і залишитись цілим. Але з іншого боку, якщо зумів  переконати у своїй правоті партійне керівництво і першу особу області, що це таки доцільно зробити, ти отримував величезну допомогу.

Інший приклад. У Тернополі був старий стадіон з накатаною землею і лавками. Та єдиною трибуною – оцією, що ближче до міста. Ми почали ремонт і зробили з нього тоді один з найкращих стадіонів в Україні. А державних коштів витратили 200 тисяч карбованців, хоча весь проект потягнув тоді на понад 2 мільйони. Де взяли решту грошей, спитаєте? Запрошував до себе директорів підприємств та переконував вкласти кошти. Як говорив і що обіцяв – вже не переповідатиму. Але нам все вдалось, тим паче, підтримав перший  секретар обкому партії.

Тоді це був грандіозний проект, стадіон був чи не єдиним в Україні з підігрівом. Правда, потім були розбірки, і мало не дійшло до кримінальної статті. Бо комісія партійного контролю обурювалась, що з підприємств забирали гроші. Дійшло до Щербицього. А він і каже: «Він вкрав собі?» Ні, віповідають, стадіон побудував. Відповідь була короткою: «Ну і правильно зробив».

Коли комуністична партія стала слабенькою, місто фактично віддали на відкуп сера. Всі демократичні процеси, які тоді відбувались, мітинги – все за підтримки міськвиконкому, яким я керував. Хоча воно було в той момент неоднозначним, але все робилось заради спокою у Тернополі. Був складний час…

Зараз чимала кількість тодішніх депутатів озираються і розказують, як дуже велике діло зробили для Тернополя  у складні 1990-1991 роки. А насправді дуже багато кар’єристів пробралось до рядів демократичних сил. Вони більше думали за себе, аніж за місто. В’ячеслав Негода, на щастя, виявився не таким. Деякий час він був мером, а я головою міськвиконкому — було шкода залишити місто напризволяще. Люди досвіду не мали, я підтримував, як тільки міг. До певного періоду. Потім подав заяву та й пішов. З Богданом Левковим теж працювали давно. Він був депутатом, коли я в 1998 р. знову виграв вибори, він підтримував не мене, а Володимира Мариновського. Потім, коли я йшов втретє на вибори, він висунув свою кандидатуру від «Руху», хоча ніколи не заявляв, що він з тією компанією. Коли я був мером, він секретарем міськради. Довелось на таке погодитись. Я виграв вибори з досить великим відривом, а депутатський корпус був неоднозначним – близько 30% підтримували мене – решта команди Негоди і Мариновського. І частина незалежних. Тоді пішли на поступки і він став секретарем. А згодом і міським головою – його тоді підтримав Ющенко. То був такий час, кого підтримує Віктор Ющенко – той і виграє вибори. Мені теж пропонували піди в ту команду. Але я на той час був головою обласного осередку Народної демократичної партії. Досить сильна організація. Напередодні мерських було всенародне голосування за губернатора. Тоді вибрали Бориса Косенка. Я працював у нього заступником, потім першим заступником.

Як робив Тернопіль Європою, а городян заможними

  • Гаслом, салоганом, коли йшли у мери вдруге, було «Моя мета — зробити Тернопіль європейським містом заможних та щасливих людей». Якщо взяти три тези чи критерії, яким чином це мало відбутись?
  • Тоді мені треба було трохи відійти подалі від політики, бо розірвали б (сміється – прим. авт.). Якщо взяти зарплати до 1990 року, рубікон був у 1988-му, моя зарплата як міського голови була 280 карбованців. Потім вже 300. Водночас у людей на тому ж Комбайновому заводі, у доброго спеціаліста, була 500-600 крб. А в інженера вже 700. Я теж мав майже таку ж зарплату і, працюючи на комбайновому, за два роки отримав малосімейку, а згодом і трикімнатну квартиру. Держава тоді виділяла на це багато коштів, і квартири отримували дуже багато людей. Тоді відкривались ХБК, «Оріон», «Ватра» - кількість людей у місті зростала від 100 тис до 260. Люди приїжджали з сіл та влаштовувались на ці великі підприємства. І в той час, якби я кинув папірець в центрі міста, мені одразу б сказали, мовляв, що ти робиш. А ну бігом підніми і кинь до смітника. Оце був менталітет тодішніх тернополян. Коли заходила жінка в тролейбус – їй поступались місцем. Розумієте, менталітет вже тоді був європейським. Люди любили і цінували своє місто. Згодом економіка почала стрімко падати, , а це для мене була проблема. Зарплати вчителям не платили по 2-3 місяці, працівникам культури - по 5. Перші роки довелось працювати, аби хоч трохи налагодити виробництво і поступлення в бюджет. Налагоджували виробництво і нові робочі місця – на Комбайному заводі працювало 10 тисяч людей, на ХБК, «Ватрі» - по 9, «Оріон» - 6 тисяч, "Сатурн" – 4. Були ще Фарфоровий завод і чимало виробництв. Загалом близько 70 тисяч тернополян працювали в промисловості. А кожна сім’я мінімум троє людей, це вже 210 тисяч, які мали пристойні зарплати. Тоді, а це був 1992-1993 рр, Пенсіійний фонд мав такі гроші, що давав кредити під 3% на розвиток тим, хто хотів починати власне виробництво. То чим ми були не європейці і не заможні?

Про жеки, квартири, чистоту і найкраще місто України

  • Вже ходять легенди чи то оповідки, що Кучеренко пішки зранку йшов на роботу. І не дай бог десь щось зламане чи брудно. У ті часи Тернопіль займав лідируюче місце у списку найчистіших і найзеленіших міст. Як вдавалось цього досягнути? Методом кнута для комунальників, чи пряника? Чи маєте свій рецепт?
  • Пішки на роботу – то пішло від «старих» мерів (сміється – прим. авт.), аби все було під особистим контролем і ти чітко знав, де і що коїться. Місто Тернопіль до 1990 року мінімум тричі займало в Україні призові місця і один раз стало одним з найкращих у Радянському Союзі. Коли вже вдруге був мером, ми двічі були найкращими в Україні. Кнута чи пряника, питаєте? Комунальне господарство  завжди оплачувалось по залишковому принципу. Комунальники отримували по 100 карбованців, максимум 200. Як примусити людей за такі гроші добре працювати? Розкажу. Ми в рік давали до 80 службових квартир саме працівникам комунальної галузі. Людина приходить на роботу, добросовісно пропрацює 10 років — і квартира стає її вже цілком. На начальників жеків брали з керівного складу промислових підприємств, які вже звикли працювати по 10-12 год на добу.  Їм давали по трикімнатній квартирі – і працюй на совість 10 років, аби вона стала твоєю. Це був пряник. А кнут тут – велика відповідальність. Щось піде не так, — квартиру відберуть. В нас дуже добре працювали домові комітети – самі люди давали оцінку. Ми були першими в Україні, де люди не проживали у помешканнях дахового типу. Першими, де зовсім не було аварійного житла. Коли вже був мером у 1999-2002 роках, була інша картина. Але те, що зробили, по накату йшло далі. Дехто помилково думав, що завжди буде так. Тоді й почались проблеми. Проте всіма силами намагались «підправити». В один рік чорнобильцям та афганцям віддали стоквартирний будинок. Деякі з героїв Афгану навіть не проживали до того у Тернополі. Віддали сімейний гуртожиток на сто одно- та двокімнатних квартир у малосімейці для працівників культури. Серед них, до речі, тоді був і дует Анісімових. І ще 100 квартир комунальникам — вони прийшли на роботу і одразу отримали малосімейки в гуртожитках.

Про парки і дитсадки: що з них залишилось

  • Тоді ж, до речі, з’являлись і нові парки – той же «Топільче». І навіть у планах було облаштувати поруч Будинок школяра – там, де зараз ринок. Чому не вдалось втілити проект?
  • Це трошечки раніше було. Це ініціатива другого секретаря обкому партії Віктора Шемчука, ще коли він був зампредом міськвиконкому. Потім він пішов в область, а любов до міста залишилась. Все виконання, звичайно, лягло на плечі міськради. Це був розроблений дуже потужний проект, але, на жаль, він не доведений до ума ще й до сьогодні. Якби зробили все, як було в проекті, то планували подавати на найкращий парк в Україні. На жаль… Ми також заклали чималий новий парк в зоні колишнього ХБК. Але ми пішли, за ним треба було доглядати – так все і занехаяли. — У час вашої каденції Тернопіль почав активно забудовуватись. І тоді ж відкрили багато садочків і шкіл. Принаймні до них не треба було записувати дитину, ще перебуваючи у пологовому.
  • Я, до речі, коли працював на Комбайновому заводі, теж записувався в живу чергу в садочок. Жив на Лесі Українки, 39 – біля об’їзної. А сина возив на «Дружбу» в дитсадок. Потім все змінилось. Відкрили потужні підприємства, будували багато житла за кошти бюджету, але була умова – нові будинки здавали одразу, облаштовуючи інфраструктуру. Ті ж садки і шкоди. Аби отримати гроші, їздили до міністра, домовлялись, просили. Так, тоді збудували не один садок. А також Івачівський водогін, звідки тернополяни до нині п’ють воду. До 1990 року нам вдалось зробити так, що діти у школах навчались в одну зміну. І з дитсадками проблем не було. Вже під час другої каденції, підприємства почали закриватись, люди повертались назад в села. Відповідно, забирали із собою дітей. Садки пустували. Почали здавати їх в оренду. Добре, що не ухвалили рішень перепрофілювати в щось інше. Що з приміщеннями садків було потім – не знаю. Можливо, проблема в тому, що зараз активно зводять багато новобудов. Звичайно, це прибутковий бізнес – є попит, бо люди зазвичай вкладають гроші в нерухомість, є й пропозиція. Але тут є одне але… Будуть лишень будинки – і 70-80% будують не тернополяни. Як на мене, квартири повинні бути дорожчими, і частину коштів потрібно вкладати в розвиток інфраструктури. В ті ж садки і школи. В ті часи вели активне будівництво, бо відкривались потужні підприємства – і це було закономірно. Тепер люди переїжджають жити до Тернополя, а роботи нема. Садків, як ви кажете, бракує. Це не закономірний розвиток. Зараз триває об’єднання громад. А в другій лінії буде об’єднання областей. Тернопільщина завжди боролась, аби залишитись областю. До 1960 року переважало виробництво сільгосппродукції. І за таких умов нас би ще тоді приєднали до якоїсь з областей. Тоді почали працювати на випередження – з’являлись потужні підприємства. Відкрили 5 чи 6 цукрових заводів, «Сатурн» випускав су перські антени для оборонки, потужним був «Оріон» - тоді відпало питання про ліквідацію області. А що буде тепер? Приєднають до Львівської чи Вінницької, стане Тернропіль на рівні райцентру, рівень життя впаде – кому потрібні будуть оті коробки-новобудови і квартири в них? Може бути у нам мале провінційне містечко. Місцевій владі це серйозний виклик – працювати над тим, щоб інфраструктуру розвивати за рахунок побудови оцього нового житла.    

Про готелі Джоджика, кінотеатр «Україна» і бізнес синів

  • Саме в час вашої другої каденції з’явилась газета «Репортер», якою керував одіозний регіонал Орест Муц. Одразу ж пішов посил в народ: «Ми хочемо розкрити людям очі на те, що робить влада в місті і, зокрема міський голова Анатолій Кучеренко». Тоді на адресу міської влади та її голови звинувачення летіли щотижня. Зокрема, Муц закидав, чому продано контрольний пакет акцій міського готельного господарства за ціною, у більш ніж двадцять разів нижчою від балансової вартості. Чому передаються найбільш відвідувані торгові об’єкти в оренду сім’ям, наближеним до А.Кучеренка. Чому масово, у велелюдних місцях і рекреаційних зонах без ліку споруджуються автозаправки, нарешті, за чиї гроші виникли фірми синів мера і яка користь від цього міському бюджетові...Тоді ви мовчали. А зараз готові прокоментувати усі закиди у ваш бік? 
  • Так, без проблем, все поясню. В кінотеатри у Тернополі під час моєї другої каденції ходили рідко – на сеансі максимум 8 чоловік. Що робити? Треба ж  опалювати цю махіну цілий рік. За воду платити, за газ. На це йшли шалені бюджетні кошти замість того, аби заплатити зарплату вчителям, лікарям. Стояла і обласна бібліотека – це вже роками довгобуд чи недобуд. Підійшов один бізнесмен, мовляв, сходи до Василя Коломійчука (тодішній голова ОДА – прим. авт.), ви ніби у нормальних стосунках. Я взяв би в оренду приміщення,  добудував би все, впорядкував, облаштував би зал бібліотеки і все приміщення цифровими носіями, решта – під торговий комплекс. Я й пішов. Що я тільки в свою адресу тоді не почув. А цей недобуд і донині не довели до пуття. Кінотеатр «Україна», який тоді був абсолютно нерентабельним. Запропонував підприємець Віктор Дрозд, що візьме в оренду на 15 чи 20 років. Тоді депутати погодили. Він дуже багато коштів туди вклав, там був один з найкращих торгових центрів області на той час. Ми почали отримувати чималі кошти в бюджет від оренди, окрім того з’явились понад сотню робочих місць. Чи виграв тоді Тернопіль від цього? Безперечно. Тодішні готелі «Галичина» і «Тернопіль». Пройдіться зараз – пусті вікна. А тоді було ще гірше. Раніше приїжджали до нас у відрядження, а коли закрили підприємства, готелі пустували. У «Галичині» ще й терміново потрібно було робити капремонт, особливо у підвалах. На це треба було шалені кошти. Все було на конкурсній основі. Оголосили мінімальну ціну і хто більше заплатить, а суми писали і подавали в закритих конвертах – той і отримує два комплекси. Подавали пропозиції іноземці, українці Серед них наш Ярослав Джоджик. Він назвав найвищу ціну і купив готелі. Потім частину «Галичини» перепрофілював під житло, бо не було кого селити. І місто від цього виграло - з тих коштів погасили заборгованість по зарплаті вчителям і лікарям. Продали те, що було чималим тягарем для Тернополя і потребувало шалених коштів на утримання.

Заправки. Група бізнесменів, до якої тоді мав стосунок і відомий Ян Табачник, звернулись до нас, що хочуть продавати бензин на Тернопільщині. Ми ж чітко розуміли, хто може дешевше пальне в нас продавати – ті, хто причетний до видобутку нафти, хто має нафтопереробний завод і заправки. Вони підходили під ці критерії. Дозволили їм зайти на ринок – поставили умову будувати рівно стільки, щоб в екологію «вписувались». Заправок набудували, продаж бензину запустили. Всі від цього виграли.

Щодо бізнесу синів. Коли я пішов з посади голови міськвиконкому у Тернополі, це був 1991 рік, мені запропонували роботу заступником директора австрійсько-української фірми. Це була найцікавіша пропозиція на той час із зарплатою близько 1 тисячі доларів. Я погодився. Разом зі мною працювала колишня директорка ХБК Світлана Гурар’є. Через деякий час вона й каже, мовляв, працюємо на когось, а невже ми не можемо щось своє відкрити. Ми й створили підприємство «Стрипа» – це було швейне виробництво. Починали із шести машинок. Дружина їздила за кордон з подругами продаваььи продукцію. Привезла з Греції натуральну шубу. От тоді продали її дружині знайомого нафтовика, всі гроші вклали у виробництво. Чи пішла нам робота? 160 чоловік працювали у дві зміни. Продукцію у нас одразу забирали і везли на Польщу. Черги стояли. На руку ще й було те, що якщо в той час ти вкладав у розвиток свого виробництва, податків не платив, тільки ті, що від зарплати працівників. Закінчив я там працювати, коли облвиконком очолив Косенко – тоді я пішов до нього на роботу, а дружина стала засновником «Стрипи».

Син Іван закінчив політех, відслужив в армії, пішов на наше  підприємство працювати – тепер він став засновником. Закінчив навчання молодший син – теж пішов туди на роботу. А кому я мав віддати все? Логічно, що синам, а не чужому. Я ж не влаштовував їх в казначейство на прибуткові посади – вони пішли туди, що батько почав. Перше, що сказав їм: аби ні на крок не підходили до міського чи державного бюджету, бо, мовляв, батька підставите. На жаль, люди тоді дуже вірили газетам. І ніхто не задумався, що у «Репортері» була повна брехня. Потім вже я зрозумів, звідки вітер дме. Попсував він мені тоді імідж доволі серйозно. Згодом вже Орест Муц став головою регіоналів області. І паскудив Ющенка, як тільки міг. Не був шаленим прихильником останнього, але якась межа все ж таки має бути…

Як Катедру передавали греко-католикам

  • Саме ви долучились до того, чи то були ініціатором і розчищали авгієві конюшні, аби з Катедри «переїхав» музей чи склад, це знову стало храмом для греко-католиків. Не все було гладко. Як вдалось вирішити настільки складне і тонке, тим паче для того часу, питання?
  • Можу заплутатись в роках, але тоді в Катедрі був склад обласного управління торгівлі. Потім все звідти вивезли і передали приміщення православній церкві – іншої тоді не було, греко-католики ще «не вийшли з підпілля». Потім мені повідомили: люди збираються для молитви на Микулинецькому кладовищі. Ми поїхали туди. Виявилось, що там молилась греко-католицька громада. Чого ж тут? У вас храмів немає? Так Катедра була нашою, а забрали. Тоді комітет захисту греко-католицької церкви очолив відомий Ярослав Демидась. Почали спілкуватись, треба було щось вирішувати. А я ж технар, не сильний в релігійних питаннях. Покликав з облвиконкому завідуючого комітетом з релігії. Дзвонимо Філарету – так і так. Пояснили, що віддали православним, а храм пустує. Тоді й вирішили – рішенням виконкому передали Катедру греко-католикам. А ті все одно бояться туди йти. Врешті автогеном зрізали замок, зайшли, відтоді правлять. Після цього, до речі, в Тернополі не раз говорили, що я прихильник греко-католицької церкви. Почали інші конфесії звертатись з претензіями. А я й кажу – будуйте собі храм, а ми допомагатимемо.

Хто «попросив» балотуватись на противагу Мариновському?

  • Ви були якщо не останнім, то одним з останніх, хто зареєструвався як кандидат на посаду мера Тернополя на вибори 1998 року. Тоді подейкували, що вас «попросили» і виставили вашу кандидатуру на противагу Володимиру Мариновському, який впевнено йшов до перемоги. Але нібито певні структури були проти того, аби керувала Тернополем людина, яку пов’язували із фірмою «Юмакс», а та, у свою чергу, нібито мала причетність до кримінальних кіл Тернополя. То таки попросили? Може зараз, скільки років минуло, розкриєте таємницю?
  • Так, та фірма мала сумнівну репутацію. Але команда колишніх комсомольців добре тоді відтягнула наші голоси на виборах (йдеться про команду Володимира Мариновського – прим. авт.) До мене звернулись кілька відомих тоді людей, скажемо так – керівників підприємств, мовляв, Анатолій, давай, щось треба робить в тому місті. А ти зможеш. Я їм казав, часи змінились. Чи не єдине, що у нас було - сильна і хороша команда. Але вони мені – а давайте спробуємо. Балотуйтесь. Тоді виграв вибори і вдруге став міським головою. От чесно – ніхто більше не просив і не переконував, що треба.

За що досі соромно Анатолію Кучеренку?

  • Чи є у вашій мерській біографії бодай один пункт, за який вам досі соромно? Чи те, якби повернути час назад, чого ніколи не зробили б? 

Було таке — єдиний раз. Але це більше політика. Якщо пам’ятаєте, в ті роки був серйозний мітинг у Тернополі (Під кінець літа 1989 року антирадянські настрої оволоділи широкими масами городян. Один із перших загальноміських мітингів, влаштований у 50-ту річницю пакту Молотова—Ріббентропа, зібрав від 30 до 100 тисяч учасників (за різними оцінками).

Маніфестація у вигляді походу обійшла все місто. Виголошення промов відбулося на Співочому полі. Біля будівель КДБ та обкому КПУ вигукували антирадянські гасла. Під час походу відбувалися сутички із підрозділами міліції, зокрема — на пішохідному мосту біля політехнічного інституту – уривок з книи Володимира Окаринського «Тернопіль. Місто, люди, історія)

Я тоді мав би все зробити, щоб міськрада заборонила проведення мітингу – і я пішов на поводу. Мітингувальники попри заборону зібрались на Співочому полі, потім пішли містом. Була бійка з міліцією, потім всі прийшли на Театральний майдан. До Тернополя прилетів зам міністра внутрішніх справ. Я вийшов до людей. Мусив розхльобувати. Соромно за цей момент, я, як то кажуть, смалодушнічав.

  • Тернопіль тоді і тепер. Що зараз не так? Що міняли б в першу чергу? І чого зараз бракує нашому місту?
  • Політику побудови житла в Тернополі, про що ми вже говорили. Прибуток-прибутком, але розвивати місто треба пропорційно. Мені важко давати оцінку. Ліфти стали працювати краще. Благоустрій — прекрасно. Озеленення – 50х50. Асфальтування не гірше, ніж при союзі. Станція знезалізнення води – ці програми декларувались ще тоді, і лишень зараз почали виконувати. Як і будівництво 6 мікрорайону. Тоді закладалось будівництво мікрорайону «Канада», але були технічні проблеми з лінією електропередач на Коновальця. Пройшов час, пішло. Тяжко зараз сказати, що роблять не так. Щодо озеленення і парків: прикласти б  добре руку до зеленої зони, що за міськлікарнею №3 і колишнім ТАНГом – ці парки закладені ще в ті часи у перспективі розвитку міста. Доведіть до ума і парк за ХБК і поменше урізайте всі існуючих парків – і все буде добре.

Про спорт, дачу і шестеро онуків

  • В одному з інтерв’ю ви  казали, що у вас є лише два хобі – спорт і дача. Зрозуміло, щодо спорту – це і футбол, до розвитку якого ви суттєво долучились і самі були футболістом. Зрозуміло греко-римська боротьба, федерацію ви очолювали довший час. Але дача? Невже колишній мер Тернополя товчеться на грядках і сапає огірки?

Зараз ми на Дніпропетровщині, тут у дружини Тані від бабусі з дідусем залишився будинок, якому 107 років. Ми все впорядкували, добудували. І тут є прекрасний сад. Абрикоси, персики, шовковицю посадив, груші, яблуні, сливи. Оцим займаюсь я. Ми минулого року зібрали з однієї груші 320 кг груш. Закупівельники обірвали і забрали в нас по 3 кг, а повезли і продавли у Харкові по 18. А в Тернополі у нас  дуже шороша дача – 6 соток і дві теплиці, в яких ми вирощуємо за сезон по три урожаї. Зараз, поки нас немає, всім опікується Таніна сестра. Спочатку там садимо зеленину, потім огірки-помідори, а коли зібрали урожай, знову сіємо зеленину. Тут теж чимало грядок – цибуля, морква, редиска. Але я туди не лізу – це все Таня. Моє – сад. Вчора внучці в Київ відправили добрячу посилку черешні. Тут на базарі вона по 40-50 грн, в Києві вдвічі дорожча. Потім персики підуть. Мені є чим пишатись. І мені подобається працювати в саду.


 

  • Ви згадали за одну онучку. Але їх же у вас більше…
  • Двоє синів і в кожного по троє дітей – так, у мене аж шестеро онуків! Старша Таня закінчила школу із золотою медаллю і вступила до Київського  політеху, на державну форму. На 9 днів за неї молодший Саша – вступив у Львівську політехніку, на державній формі навчання, ІТ технології. Решта школярі. У мене четверо онуків та дві онучки.

Старші внуки кандидати в майстри спорту з плавання. Це шалена праця – вставати вдосвіта, 6 ранку тренування, потім до школи і о 6 вечора знову тренування. Якби не карантин, Таня була б майстром спорту давно.

12-річний Толік більше цікавиться комп’ютерами. 10-річна Полінка брала в мене днями інтерв’ю (сміється – прим. авт.) Кирил перейшов до 10 класу, займається плаванням. Ілля 1 клас закінчив. Бачите, я в футбол грав, а вони всі попливли.

Довідка

Анатолій Кучеренко народився 8 січня 1942 р. в с. Семенівка Полтавської області. Батько загинув у німецько-радянській війні у 1944 р.

Закінчив інженерно-технологічний факультет Тернопільського політехнічного інституту у 1970 р, (нині ТНТУ). Працював токарем, інженером, головним інженером відділу капітального будівництва Тернопільського комбайнового заводу.

1984-1991 рр. — голова виконкому Тернопільської міськради.

1991-1994 рр.— заступник генерального директора українсько-австрійського СП «Едланд».

1994 — заступник голови Тернопільського облвиконкому; 

19941996 — 1-й заступник голови Тернопільської ОДА.

19961998 — начальник представництва НПК «Галичина» в Тернопільській обл.

19982002 — Тернопільський міський голова. Гаслом Кучеренка було: «Моя мета — зробити Тернопіль європейським містом заможних та щасливих людей.»

Одружений. Разом з дружиною Тетяною виростили двох синів – Івана та Олексія. Мають шестеро онуків.

Читайте також

Мери Тернополя: чим запам’ятався перший – В’ячеслав Негода? Що перекреслило шанс втретє виграти вибори
 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Коментарі (1)
  • виктор баран

    Класна стаття,викладено "по діагоналі" відсотків 30-35 з того чим може пишатись Анатолій Іванович.Я маю право на оцінку так як я безпосередньо працював в команді Кучеренка з 1985 р.а взагалі знаю його по спільній роботі  1976 р.Якщо порівнювати виборчі кампанії...з В.Маріновським і левкОвим,а саме так його прізвище було нагамнячене на дверях парткому ЦСМ,то це зовсім інші історії.В.Маріновський,вів свою виборчу компанію в цілому як джентельмен і порядна людина,а левкОв як примітивний аферист і наперсточник.Всі демократичні сили міста і області хотіли щоб Кучеренко продовжив свою каденцію як міській голова.Я тому свідок.Вони пропонували щоб Кучеренко не розриваючи контакти з В.П.Пустовойтенко(прем"єр міністр)сам запропонував собі альтернативу на виборах від "Нашої України",а в останньному турі ця альтернатива знялася з перегонів на користь Кучеренко.Цією альтернативою була запропонована моя кандидатура.А.І.не захотів такого розвитку подій і його спитали-назвіть когось за кого місцяни не проголосують.Він відповів-ідіть до левкОва.Правда Вася Когут з НАЦФРОНТА зауважив,А.І.може статися так що якщо від НУ буде відро з гасом-то його і оберуть... .Розмови не вийшло.Крім того що найближче оточення А.І.кротячило і працювало проти нього,за невеликим виключенням.На преданих А.І.людей йшов методичний наклепницький наступ,пускались в діло все,навіть організація сімейних скандалів і пр.брехні...Я не буду згадувати тих хто робив це і пішов за ці роки з життя,а тих хто ще топчуть землі досі знаю і називаю їх уродами і в даний час при зустрічі.Просто я вважаю,що якби Кучеренко тоді виграв би вибори,то думаю що він би до сих пір би очолював громаду міста.Вважаю його самим ефективним післявоєнним міським головою,самим грамотним господарем міста.Надал для мене як продовжувач напору і натиску Кучеренка.Дуже шкода що часопис не зміг добитися прихильності місцян,дописи читають одиниці,а шкода,є чим поділитись... .Автору статті респект і привіт безпощадний,молодець Ірина.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Тернополя за сьогодні
18:00 У замку на Тернопільщині організовують толоку 17:00 26-річний тернополянин за 4500 доларів став «батьком» трьох литовських дітей 15:30 Причетному до організації вибухів у Тернополі повідомили про ще одну підозру 15:07 «Афілійований міні-EdCamp Ternopil»: що зібрало у 19 школі майже дві сотні освітян? Від читача 12:17 Пів мільйона грн компенсацій отримали цьогоріч роботодавці Тернопільщини, які працевлаштували переселенців 14:00 На Тернопільщині мотоцикліст врізався в кам'яну огорожу — є постраждалі 13:30 Патріотична організація «Центурія» проводить набір активної молоді 13:00 На п’ятьох вулицях Тернополя триває поточний ремонт дорожнього покриття 12:33 Кременчанину, який торгував зброєю, повідомили підозру 12:00 На дорогах Тернопільщини вітер повалив понад 20 дерев 11:35 На Тернопільському ставі починається сезон водних прогулянок 11:15 Що таке шале? Про затишні будиночки на природі та хто їх будує (новини компаній) 10:45 1 квітня розпочинається нерестова заборона на вилов риби 10:10 На Оболоня пограбували жінку 09:50 Прямий маршрут Прага-Чоп: Укрзалізниця відкриває нові горизонти (на правах реклами) 09:30 «На щиті» повертається додому захисник Степан Шумило з Лановеччини 08:50 У Тернополі 28 березня на кількох вулицях тимчасово вимкнули електрику 08:00 Сьогодні, 28 березня: яке сьогодні свято та чим цей день запам’ятався в історії 22:00 На Тернопільщині — штормове попередження 21:00 Монастир на Тернопільщини визнали культурною спадщиною національного значення
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Тернополі Ваші відгуки про послуги у Тернополі
keyboard_arrow_up