Тиха гавань для самотньої старості

20 ХВИЛИН

Коли минає молодість і краса, а на зміну зрілості приходить немічна старість, часто люди втрачають інтерес до життя. Адже сили вже не ті, тіло сковують різноманітні болячки, серед живих залишається все менше друзів і рідних. Тому страх перед немічністю і самотністю швидко робить свою справу – людина чекає смерті як своєрідного порятунку. Проте одна річ – доживати віку при дітях, які подбають про душевний і тілесний комфорт стареньких батька чи матері, а інша – на самоті, коли порятунку чекати нізвідки. Саме на таких людей розраховані притулки для осіб похилого віку, де старенькі отримують належний догляд і допомогу

Домівка для 180 осіб

Так, Петриківський обласний комунальний геріатричний будинок-інтернат став великою родиною і домівкою для 180 чоловік. Тут самотні літні люди та інваліди отримують належну увагу та догляд від працівників закладу.

- Всі наші мешканці проживають в одно- і двомісних кімнатах, де є умивальники з гарячою й холодною водою, - розповідає директор Степан Глушок. - У будинку-інтернаті є автономне опалення, своя пральня, пекарня та артезіанська свердловина. Наші підопічні забезпечені якісним і різноманітним харчуванням, отримують все необхідне лікування і медичний догляд.

У притулку цілодобово чергують санітарки й медсестри, працює психолог, стоматолог і терапевт.

- Належну увагу приділяємо й духовності наших мешканців, - продовжує директор. - У нас функціонує бібліотека, відділ краєзнавчого музею від педуніверситету, в штаті працює культорганізатор. Щотижня священик Петриківської греко-католицької церкви отець Віктор відправляє Службу Божу.

Для тих, хто хоче підтримувати себе у гарній фізичній формі, в будинку-інтернаті працює кабінет лікувальної фізкультури з різноманітними сучасними тренажерами.

Полюбляють старенькі проводити час у фізіологічному кабінеті, особливо проходити курс ароматерапії.

У кімнатах відпочинку, що є на кожному поверсі, можна поспілкуватися чи подивитися телевізор. Розважають місцевих мешканців під час релігійних і державних свят, до яких заздалегідь ретельно готуються. Власними силами аматорський гурток ставить сценки і вечорниці. У проведенні культмасових заходів часто допомагає Тернопільський центр дитячої творчості.

Не розлучається з баяном

Рідною домівкою став інтернат для 71-річного вчителя музики Віталія Замогильного, який прийшов сюди невдовзі після смерті дружини.

- Мешкаю тут з 11 серпня 1997 року, - каже чоловік. - 30 років я пропрацював у Струсівській школі-інтернаті вчителем музики, тому з баяном й досі не розлучаюся. Щодня репетирую, оскільки беру участь у місцевому аматорському гуртку.

Сам Віталій Замогильний родом із Полтавщини. На Тернопільщині опинився після того, як його батька направили сюди на роботу. Пан Віталій закінчив Гусятинську середню школу, тоді відслужив у війську, навчився на механізатора. А згодом вирішив вступати до Чернівецького педагогічного училища. Отримавши диплом, п’ять років працював вчителем музики у Новограді-Волинському, а повернувшись на Тернопілля, – у Струсові.

Оженився вже у немолодому віці. У парі з дружиною прожив 15 років. Спільних дітей не було, тому коли її не слало, зрозумів, що найкращий вихід для нього – це геріатричний будинок.

Мріє знайти справжнє кохання

Окрім людей похилого віку, є тут і 20 молодих мешканців-інвалідів. В основному – це хлопці і дівчата, яких забрали з будинків-інтернатів для дітей із вадами психічного розвитку. Дівчата допомагають готувати їжу і доглядати важкохворих, а хлопці – працюють як різноробочі в підсобному господарстві.

27-річного Олександра Мількова забрали в Петриків із будинку-інтернату, що в Мельниці-Подільській ще два роки тому. Тут він виконує різні роботи, вміє різьбити по дереву й вирізати з фанери.

Олександр – інвалід другої групи, він сирота, сам родом із Росії – оце й усе, що знає про себе. Молодий чоловік мріє створити власну сім’ю. Готовий переїхати у будь-яке село, бо не боїться ніякої фізичної роботи.

На запитання, якою має бути його обраниця, відповідає: “Головне, щоб була роботящою і розуміла мене. Вік – до 27 років”.

Молодий чоловік дуже сподівається на те, що невдовзі йому таки пощастить знайти свою другу половинку, яка відгукнеться, зателефонувавши за номером 8 (097)5424483.

Створили власну сім’ю

Інша 26-річна мешканка Петриківського геріатричного будинку-інтернату Світлана Каунян проживає тут нещодавно. Дівчина є інвалідом другої групи. Вміє читати й писати, а також в’язати шкарпетки. Разом із подругами Іриною та Оксаною допомагає працівникам будинку, виконуючи їхні доручення.

Кілька тижнів тому двоє молодих мешканців притулку створили сім’ю. 32-річний Микола Тарабій (на прохання чоловіка ім’я і прізвище змінені) та його 35-річна дружина Марія познайомилися тут рік тому. Між ними виникла взаємна симпатія, що згодом переросла у палке кохання, тому й вирішили побратися. На реєстрацію шлюбу директор будинку-інтернату дав дозвіл. Молодята розписалися. Невдовзі вони переселяться у спільну кімнату, де наразі ще триває ремонт.

Микола й Марія – обоє учасники місцевого аматорського гуртка. На час нашого знайомства вони саме готувалися до репетиції уривку з вистави “За двома зайцями”, в котрій Марія грає роль Проні Прокопівни, а її чоловік – Свирида Петровича Голохвастова.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.

Прокоментуйте