Гаї під Тернополем і забута Лучаківка

Великогаївські довоєнні парафіяни

“Гаями називали підміські оселі й хутори в лісистій околиці на схід від Тернополя: Гаї Великі, Гаї Ходорівка, або Малі Гаї, Чумакові Гаї, Шляхтинецькі Гаї і Гаї Пасіки. До 1938 року Гаї належали до міста”, – читаємо у третьому томі діаспорного збірника “Шляхами Золотого Поділля”.

Тернопільські Гаї для наших сучасників – вдало розташований приватний сектор із дорогим житлом. І хоч тепер це окремі села, зі своїми радами, вони завжди були тісно пов'язані з містом. Більше того, ще до війни жителі Гаїв завжди наголошували, що вони – тернополяни. А й справді, навіть ті, хто уже закорінився в Гаях, часто мав корені в Тернополі.

“Коли деякі міщани мали більше дітей і їм важко було знайти для них у місті відповідне місце для закладення нового господарства, вони осаджували тих дітей на цих подальших землях, – писав уже наш земляк-емігрант Володимир Чубатий. – Траплялись нерідко випадки, що селяни-кріпаки в поблизьких селах, увійшовши в конфлікт з двірськими посіпаками, залишали все своє надбання та втікали до міста, де влада цих посіпак не сягала. Але мале місто теж не могло дати цим утікачам можливості прожитку; тому вони за згодою власників осідати також на цих ґрунтах”.

Рятувалися від чуми

За книгою “Тернопільщина. Історія міст і сіл”, перша письмова згадка про Тернопільські Гаї належить до 1785 року. Та насправді вони набагато давніші. Приміром, той же Володимир Чубатий писав, що немає відомостей, що тернополяни колись набували ті землі на схід від Серету за службу абощо – вони просто володіли ними з давніх-давен. І більше того, Гаї неодноразово рятували жителям міста життя. Йдеться як про переховування від татар під час нападів орди, так і про порятунок під час епідемій. Зокрема, коли у 1770 році спалахнула епідемія чуми.

“Люди падали, як трава під косою... Під час того морового повітря, як в котрій хаті хто помер, то інших виганяли до гаю, і вони тут мусіли перебувати до приборкання хвороби. Їжу подавано їм на довгій жердині з-за рову. Коли хто там вмер, то таки там же його й поховано, – писав отець Петро Білинський у розвідці “Тернопіль та його околиця”. – З того часу розміщені ще досі по тернопільських гаях надгробки”.

За словами отця Білинського, в одних гаях переховувалися тернопільські християни, а в інших – юдеї. Справді у Великих Гаях збереглися свідчення про ті часи. Це – гробівець із написом: “Тут переховувався від чуми, тут умер, тут його і заховали разом з дружиною й дітьми Ст. Броярка 1770 р.”.

Гаї з кінця XVIII століття і до наших днів дуже сильно змінилися. Великого лісу тут уже немає, а втім, обриси села приблизно повторюють його давні межі. У цьому можна переконатися, якщо порівняти старі карти із сучасною.

Улюблене місце молоді

Коли татарські напади припинилися, а різні пошесті приборкав розвиток медицини і ріст добробуту, Великі Гаї дуже швидко стали популярним місцем для життя і відпочинку тернополян.

“Гарне положення Гаїв з їх лісками, садами та городами притягало до себе численні прогульки молоді і старших. Від ранньої весни аж до осені кожної неділі йшли до Гаїв більші та менші гурти людей зі співами й веселими розмовами, – читаємо у Володимира Чубатого. – Зривали квіти, збирали суниці, горіхи тощо. Відвідували своїх рідних чи шкільних товаришів, помагали збирати овочі: черешні, вишні, сливки, яблука, грушки... Гаївські господині гостили своїх гостей квасним молоком, медом, овочами...”

Тернопільські школярі ходили до Гаїв на екскурсії, щоби вивчати природу рідного краю. А от перша тернопільська гімназія взагалі мала тут свій фільварок.

“Під час візиту в 1833 р. До Тернополя архікнязь Фердинанд д'Есте подарував гімназії збірку монет і медалей для краєзнавчого кабінету, а також значну суму грошей. На ці кошти дирекція навчального закладу придбала землю у Гаях і побудувала гімназійний фільварок”, – йдеться у третьому томі книги “Тернопільщина. Історія міст і сіл”.

Отож, відпочинок у Гаях йшов разом із працею. Бо якщо власне міські жителі ходили сюди на вихідні, то місцеві – щодня працювали біля землі. І мало-хто з них шукав роботу в Тернополі.

Куди ходили омнібуси

Тісний зв'язок Гаїв із містом виражався і в тому, що тут була дуже сильно вподобана тернополянами Лучаківка.

“Гаївський парк, заснований українським посадником міста В. Лучаківським (відомий ще як Лучаківка, Володимирівка, або парк здоров'я), — улюблене місце фестинів українських організацій”, – читаємо уже в книзі Любомири Бойцун “Тернопіль у плині літ”.

Володимир Лучаківський був бурмістром із 1896 року, а парк заснували у 1902-му. Він помер у 1903-му, а закладення парку магістрат завершив у 1908 році. Тоді ж це дітище бурмістра назвали Парком здоров'я імені Лучаківського.

Лучаківка – це теперішній Гай Кобзаря. Добиралися до нього тернополяни або пішки через вул. Князя Острозького та Гаївську, або ж омнібусами, тобто пасажирськими критими візками, які тягнули коні.

Дороги тоді були вимощені кам'яними плитами, тож пасажирів омнібусів трохи трясло. Але за Австрії шлях був ще терпимим. Гірше стало за Польщі і про проблему навіть писали газети.

“Поверхня гостинця, що веде до Великих Гаїв, зазнала такого знищення, що час поїздки бричкою з вулиці Міцкевича зріс з 15 хвилин (як було три роки тому) до 45хв.”, – повідомляв Glos polski у № 27за 5 липня 1936 року.

Тож проблема з Гайовою – не нова у Тернополі.

Зрештою, були Великі Гаї і культурним осередком. Тут уже у 1895 році була школа, діяли організації “Просвіта”, “Рідна школа”, “Доріст”, духовий оркестр і свій театральний гурток. У 1910-1920 роках тут звели церкву Пресвятого Серця Христового, а в 1929-му – римо-католицьку каплицю. У 1929– 1934 роках тут заснували студитський жіночий монастир, знищений за Союзу і відроджений на початку 1990-х. У Гаях народилися багато відомих людей, але про них – інша історія.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.