Як чернець із Тернополя став місіонером на Мадагаскарі

Відтак духівник, якого тернополяни добре знали, отримав ймення Апостола прокажених. Наші сусіди поляки дуже шанують свого святого. Пам'ятають про нього і на Мадагаскарі. Натомість у нас отця Бейзима призабули.
“Як собі згадаю, що стільки тисяч прокажених так сильно потерпають і вмирають без допомоги, як духовної, так і світської, що, може, небагато. Але завжди Господь Бог міг би через мене тим бідним щось допомогти і полегшити, то важко мені чекати спокійно наказу про відплиття”, - писав блаженний до генерала Товариства Серця Ісусового Людвіка Мартіна.
Задуми чернець втілив. Але отець Ян Бейзим — не тільки поляк. Він — також уродженець України.

Народився на Волині

Рідне село блаженного — Бейзими, що в Ізяславському районі на Хмельниччині. Там він народився 15 травня 1850 р. Батьки — Ян та Ольга Бейзими — мали п'ятеро дітей, з яких майбутній чернець був найстаршим. Одначе глава сім'ї брав участь у польському повстанні 1863 р. і за це його стратили. Матір з дітьми перебралася до Києва, адже їхній маєток в Онацьківцях спалили.
У 1872 р. Ян перебрався у Галичину, де вступив у новіціят отців-єзуїтів. Завершивши навчання, чоловік отримав свячення 26 липня 1881-го. Відтоді почався тернопільський період його життя, адже отець Бейзим став вихователем молоді у конвікті — гуртожитку при колегіумі для дітей шляхти.
“Хлопці бачили у тому грізному на вигляд законнику з “татарськими” рисами гарне і ніжне серце і тому охоче гуртувалися довкола нього, віддячували добротою й довірою”, читаємо в одній з біографій майбутнього святого.
Після 1887/1888 навчального року отця Бейзима перевели у Стару Сіль на Львівщині — туди перебрався весь заклад з викладачами, вихователями та учнями.
На Червоному острові
Та на новому місці отець-єзуїт не зазнав спокою — його тягнуло до праці заради найнужденніших. Такими були прокажені.
Спершу духівник сподівався потрапити у лепрозоріум в індійському місті Мангалор — шпиталь для хворих на проказу. Але він не знав англійської. Натомість він добре знав французьку і потрапив на Мадагаскар — Червоний острів. Остання назва походить від кольору грунтів і гірських порід. Там отець уже з січня 1899 р. долучився до місії французьких отців-єзуїтів.
“Мадагаскар — то величезна пустеля у цілому значенні того слова: ані дерев, ані птахів, мало людей. Словом, тільки скелі, вкриті сякою-такою травою. Від часу до часу трапляються села, тобто 4-5 мазанок, в яких мешкають бідні малагасійці, - писав Ян Бейзим уже з нової країни. - Живуть, чим Бог дасть: то рисом, то кониками польовими, плодами, часом м'ясом і т. п. Також трапляються оази, що їх тут називають лісами. Це кільканадцять чи кількадесят дерев, але загалом не виглядають на тропічні рослини, бо часто дуже бідні”.
Та найприкрішим було ставлення місцевих жителів до хворих.
“Сьогодні я довідався, що уряд і місцеві жителі не вважають прокажених за людей, але за якихось ізгоїв людського суспільства, - читаємо у листах Яна Бейзима. - Випихають їх з міст і сіл, щоб ішли, де хочуть, щоб не перебували між здоровими – у них прокажений, то прокажений, але не людина. Багато нещасливих тиняються безлюдними місцями, поки можуть, аж врешті падають виснажені і вмирають з голоду”.
Ліків від прокази у ті часи не було, і здорові боялися заражених більше, ніж вогню. Ян Бейзим же заснував притулок для прокажених неподалік поселення Амбагіворака. Від закладу в наші дні уже не залишилося й сліду. Але на зламі ХІХ-ХХ ст. саме завдяки колишньому наставнику тернопільської молоді вдалося досягти зменшення смертності серед заражених з 55 осіб у тиждень до п'яти у рік. І все це — через просту гігієну і здорове харчування.
Ян Бейзим вирішив збудувати новий притулок для хворих у місцевості Марана біля міста Фіанарантсоа — столиці одного з регіонів Мадагаскару. Для втілення задуму потрібно було 30000 франків. Тоді за порадою одного з колег місіонер почав писати статті про життя у притулку в пресу. Довідавшись про проблему, люди з різних країн зібрали 25000. Заклад запрацював 16 серпня 1911 р. А в ньому запрацював отець Бейзим для “чорних курчат”. Саме так він лагідно називав підопічних.
Центром життя общини стала римо-католицька церква з копією ікони Ченстоховської Матері Божої. Останню, нагадаємо, в Україні часто називають Белзькою, адже вона походить з цього міста. Оскільки робота налагодилася, отець Бейзим уже думав покинути Мадагаскар і їхати з місією на Сахалін. Та цьому завадив не стільки вік, як хвороба. Почалася вона у серпні 1912-го. Вранці 12 жовтня 1912 р. духівник помер.
“Сцена, що розігралася у хвилину, коли хворих попередили про смерть їхнього отця, коли вони побачили його безсиле тіло, показала, наскільки глибоко прокажені були прив’язані до нього; плакали всі, як діти”, занотував свідок тих подій чернець-єзуїт отець Ніобей.
У 1989-му Фіанарантсоа відвідав папа Іван Павло ІІ. А 18 серпня 2002 р. понтифік проголосив Яна Бейзима Блаженним. Пам'ять місіонера вшановують 12 жовтня. У 2012 р. на Мадагаскарі відкрили пам'ятник отцю Бейзиму.
“Я відійшов, але моє серце з вами”, - такі слова викарбували на монументі польською, малагасійською та французькою.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.