“Я підставила фемінізм своєю книгою і випала з цього кола...”

і не феміністкою Нілою Зборовською Зустріч тернополян із Нілою Зборовською — відомим літературознавцем, доцентом Київського лінгвістичного університету — відбулася кілька тижнів тому. Письменниця спілкувалася із студентами та викладачами педуніверситету, а також педагогами школи №6, а ввечері була зустріч у мистецькому магазині-салоні “Джура”. Там Ніла Зборовська презентувала свою нову книгу-дослідження про душу та феномен Лариси Косач “Моя Леся Українка”, котра нещодавно вийшла у видавництві “Джура”. — Про що ця книга? — запитуємо ми у Ніли Зборовської. — Це нове психологічне дослідження творчості Лесі Українки з малих років. Для мене це була дуже інтимна книга. Тому я так її назвала. Я їздила у Новоград-Волинський, ходила тими місцями і користувалася при написанні чесними документами — текстами Лесі і родинними свідченнями. У Лесиних драмах було багато відповідей на мої власні запитання. Леся Українка це дуже родинно для мене. У 1913 році — в останній рік життя письменниці, народилася моя бабуся, котру батько назвав Лесею на честь Лесі Українки. Бабуся дуже гарно вишивала й одного разу вишила собі надзвичайно жагучу сорочку. І коли вона у ній вийшла на вулицю, то родичі, сусіди й уся вулиця прозвали її “наша Леся Українка”. Леся писала свої твори в автентичному письмі, як вона його називала, у стані “божественного помешательства”. Загалом українська література — це езотеричний текст, який пророкує і закладає певні моделі майбутнього, і він призначений для вибраних читачів. — А чи не плануєте заново написати і видати книгу про вашу подругу, літературознавця Соломію Павличко? — Соломія була авторитетом мого покоління в інституті. Соломія заходила в інститут і віталася тільки з деким. Вона була аристократкою за своєю психологічною поведінкою. А я прийшла із села і до всіх віталася. Хоча мені для самоутвердження десь потрібно було такої духовної гордині, що була у неї. Ми з нею не були інтимними подругами. Ідеологічно ми були різні, але у письмі, у стилі, прагненні порозумітися з читачем, були близькими. Її смерть стала для мене потрясінням, ніби я померла сама. І я тепер хочу заново написати книгу про неї. “Для мене фемінізм був своєрідною літературознавчою грою” — Чому ви, так би мовити, зрадили фемінізму? — Фемінізм виникає на кожному порубіжжі у перехідні періоди, коли одна структура вже зруйнована, а інша ще не народжена. Фемінізм працює і над руйнуванням старих структур, водночас, це є дуже небезпечно. Скажімо, на межі християнства й античності також виникає жіночий рух. Всі моляться Ісіді й кажуть, що вона дала їм такі ж права, як і чоловікам. Це важливо руками жінок зруйнувати державу. Руками українських феміністок сьогодні також можна зруйнувати те, що поки не народилося. У політичному плані це питання для мене дуже важливе, бо воно є питанням національного патріотизму, питанням честі для мене. Я можу погратися, але не з Україною. Я випала з феміністичної групи, це для мене була своєрідна літературознавча гра, а не світогляд. Проаналізувавши у своїх творах нереалізованих чоловіків в українській культурі, я хотіла з ними побитися, спонукати їх до діалогу. Це була своєрідна провокація, а не ідеологія. Однак після цього виступив Медвідь майже з лайкою і сказав, що це не варто уваги. Вважаю, що це дуже варто уваги, це дуже серйозно. Адже феміністична критика на Заході визначає політику й ідеологію академій. Звичайно, своєю книгою я підставила фемінізм і випала з цього кола. І коли мене вітають як феміністку, то кажу, що феміністки нею мене не вважають. — А як ви ставитеся до гендерних студій? — Я свідомо розумію, що це — бізнес і він оплачується з метою інтелектуальної полонізації. Цей міжнародний бізнес нині активно фінансується найбагатшими міжнародними фондами. Це один із способів через жіночий інтелект, активну жіночу реалізацію маніпулювати Україною. “Ющенко — фемінний політик, а політика вимагає бути сильним” — Маючи такий великий потенціал, ви не мрієте створити власну партію або працювати в Адміністрації Президента? — У мене не так багато життя і треба займатися одним видом діяльності. Якби я пішла у політику, то була б такою ж пристрасною, як у літературознавстві. Стосовно глави держави і його адміністрації, то хотілося б, щоб там дійсно працювали аналітики, які могли б щось мудре порадити. — Як ви ставитеся до Ющенка? — Я дуже йому симпатизую, однак не можу слухати його промов. Не знаю, хто їх готує, невже немає в його команді аналітиків, які сказали б: про що ти говориш? Я реально бачу, як він програє у своїй пропаганді. Ющенко звертається до інтелігенції, а не до народу, якого більшість. 10% інтелігенції й так за нього проголосують. Треба не просто вийти красивим і розраховувати, що тільки тому всі жінки тебе полюбили, треба вміти ще щось сказати. — Ви чимось схожі на Юлію Тимошенко, як ви до неї ставитеся ? — Юлія Володимирівна є яскравим політиком. Після зустрічі зі студентами у Черкасах вийшла стаття, в кінці якої було написано, що попереду Юлія Тимошенко, а позаду неї — Ніла Зборовська. Після цього вилучили мою книгу, а Юлія Володимирівна потрапила у в’язницю. Цю статтю я досі бережу як щось симптоматичне. — Хто вам ближчий за духом — Медея, Долорес, Касандра? — З Касандрою однозначно себе не ідентифікую. Мені близька Долорес, бо мені близькі й рідні християнські цінності. Знаєте, схоже запитання мені поставили глядачі у прямому ефірі на телебаченні: чи ототожнюю я себе з княгинею Ольгою. Якби мого чоловіка-князя, розтерзала чернь, я була б здатна на такий крок, як і вона. Такий політичний маскулінний крок необхідний для утвердження держави. Я хотіла б, щоб такої ситуації не було. Але політична справа вимагає маскуліності і сили. Адже фемінного чоловіка, скажімо, такого, як Ющенко, багато хто не розуміє, коли він і туди, і сюди, і починає відступати. Навпаки, він повинен репрезентувати силу, прийти і сказати: “Я відстоюю закон держави, цю державу я утверджу в світі”. “Родиною має керувати той, хто сильніший, незалежно від статі” — Як ваш чоловік мириться з тим, що у нього така розумна жінка? — У мене розумний, цікавий і дуже талановитий чоловік. Його звати Олег Павлов. Для мене важливо було бути з розумним чоловіком, оскільки все життя боялася бути дурною і хотіла розумного спілкування. Багато ідей, що народжуються вдома на кухні, він не реалізовує через те, що у нього немає такого великого потягу до самореалізації, як у мене. Всі ці ідеї, що він підкидав мені час від часу, я реалізовувала у книгах. І у мене вже 5 книг, а у нього лише одна. Коли ми одружувалися, я мріяла, що він буде писати книги, а я їх читатиму. Однак роки йдуть, а він не пише. І мені нічого не залишилося, як писати самій. — Чим відрізняється ставлення до жінки на Заході та Сході України? — Стосунки між чоловіком та жінкою на Сході м’які й матріархальні. А на Заході — патріархальна модель сім’ї. На мою думку, родиною має керувати той, хто сильніший, незалежно від статі. Проте чоловіки раціональніші за своєю природою, а жінка — істота непрогнозована і переважно користується емоціями. І це найбільш жахливо у жінці. Бо чоловіки хоч дотримуються принципів, навіть якщо вони неправильні. Для української бездержавної ситуації важливо підвищити чоловічий і батьківський авторитет, бо це — авторитет закону. “У Відні я працювала офіціанткою, щоб навчитися німецької мови...” — Як змінюється психологія жінок, які повертаються із закордонних заробітків? — За кордоном я була в США і Австрії. В Америці я залишитися не хотіла б. А ось в Європі мені подобається. У Відні я працювала офіціанткою, щоб навчитися німецької мови, але це на мене ніяк не вплинуло. Стосовно перебування жінок за кордоном, скажу, що у них спрацьовує інстинкт насолоди. Це я бачу по своїх студентках, які хочуть якнайшвидше поїхати за кордон і вийти там заміж. Жахливо, що у них немає ніякого національного інтересу і цього, на жаль, у вузах не прищеплюють. На мою думку, це залежить від виховання та внутрішньої установки. Адже нині велика спокуса залишити цю державу. Протиставляючи українство галичанству... (уривок з книги Н. Зборовської “Моя Леся Українка”) “Лесине ставлення також аналогічне ставленню до християнства: за всією своєю життєвою поведінкою вона була християнкою, але не приймала ні церковного, ні книжного християнства... Вдома, на Україні, Лесі взагалі було важко зрозуміти, що це воно таке — галицький фемінізм. В “українській” жіночій ідентичності історично панувала свобода поведінки і рівність з другою статтю. Леся також мала сімейний зразок безмежної жіночої влади. Лесина мати практично проявляла не лише рівну, але часто і зверхню роль у сім’ї, незважаючи на повну економічну залежність від чоловіка... 28-річна Леся зізнається О. Кобилянській, яка незрозуміла їй по духу патріархальна Галичина: “...у галичан мене ще вражало якесь чудне, непросте відношення до жінок, все вони дивляться на нас або згори вниз, або знизу вгору, а щоб так просто, нарівні — зроду!.. Наскільки я чула про становище галичанок в товаристві, то се якась така неволя, що, може б, я скоріш на каторгу пішла, ніж на таке життя...” ...Отже, “Леся Українка” — це не просто псевдонім. Не просто любовне ім’я, яким свою талановиту дитину нарекла талановита мати свого часу — Олена Пчілка. Такий псевдонім мав символічне етнопсихологічне звучання: бути Українкою означало бути незалежною європейською жінкою. Належати до краю, до країни, де за словами австрійського дослідника Захер-Мазоха, “немає слабкої статі”... Протиставляючи в імені доньки українство галичанству, Олена Пчілка несвідомо нарекла свою доньку Свободою...”

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.