Курортне містечко Драмаль у північній Далмації сподобалося українській туристичній групі відразу.
Хорвати - дуже милі й гостинні люди, їхня мова нагадує українську, є в ній багато італійських слів, - розповідає дівчина. - Якось на набережній ми зайшли в крамницю, накупили сувенірів: магнітів, браслетів із черепашок, намиста і листівок. Прощаючись із нами, хазяїн сказав українською: “Дякую, заходьте ще!”. Стало так приємно!
Туристи щодня прокидалися дуже рано та йшли на безлюдний пляж. Однак заходити у воду заважали... морські їжаки (ознака чистої води, - прим. ред.). Ці жителі моря не такі вже й безпечні. Якщо ненароком стати на такий “клубочок”, голки ламаються і застрягають глибоко в шкірі. Аби цього не сталося, туристи одягають спеціальні тапки-мокасини на товстій підошві.
Коли росіянин розсунув вільні столики, українці почали розважатися. Танцювали усе - від вальсу до польки. Бракувало хіба що ламбади. Шоковані німці, які залишилися сидіти за столиками, дивилися “квадратними” очима і не знали, що діється. Поляки зацікавлено спостерігали і хитро посміхалися у вуса. Водії визирали з авто і часом сигналили, захоплені перехожі плескали в долоні.
- На прощання власник бару запросив нас до себе ще раз, на таку ж вечірку, - пригадує Ірина. – Тож увечері ми, як слухняні гості, зайшли знову до того бару. Але вільних місць не було! Добре, що росіянин помітив нас на порозі, почав голосно гукати і махати руками. Мовляв, для вас завжди знайдеться місце.
Хутір складався з... однієї хатини
Знайомство з країною продовжилось екскурсією. Ірина разом із кількома українцями поїхала до Плітвіцьких озер – одного з національних парків Хорватії. Про нього склали гарну легенду. Якось хорватська королева мололила Господа послати дощ. Її прохання почули. Небо «заплакало» потоками води, які заповнили більшість Плітвіцих озер по самі вінця.
- Спершу ми їхали набережною, потім різко піднялися в гори, до крутих серпантинів, - ділиться враженнями дівчина. – Мені стало трохи лячно – наш великий автобус єврокласу “виписував” круті віражі на вузьких гірських дорогах. Та й з місцем мені неабияк “пощастило” – сиділа на другому поверсі
над головою... водія.
Туристи проїжджали найменший у світі хутір, який складався лише з однієї цегляної хатини. Там, як запевнив їх екскурсовод, уже десятки років мешкає літнє подружжя.
- Хорвати люблять казати, що Плітвіцькі озера є “восьмим дивом світу” й анітрохи не перебільшують, - продовжує тернополянка. – Озера, розташовані на різних рівнях, справді дивовижні – із кришталево-чистою
водою, яка на сонці відливає смарагдом! Є там і водоспади, і гірські струмки. А трохи далі – густий ліс, в якому живуть бурі ведмеді.
Сливовиця з сиром - як бальзам на душу
Власне, щороку кількість водоспадів - інша. Усі вони стікають каскадами із вапнякових порід, що називаються туфами. Туфи поводяться, як живі – ростуть, розвиваються, тож часто потічки змінюють напрям. Через них люди перекинули дерев’яні кладки, а до озер всі піднімаються природними “східцями”.
- Назад, із вищого рівня на нижчий ми поверталися на паровозику з одним малим і двома великими вагонами, - пригадує дівчина. – Дорогою в Драмаль ми зробили «привал» у селищі. Там дегустували сир, мед і національний спиртний напій - сливовицю.
Хорватська горілка видалася тернополянці заміцною і дуже пекучою, зате чоловікам із групи одразу засмакувала. Найдотепніші казали, що сливовиця з сиром - як бальзам на душу.
- При погляді на склянки з медом у нас розбігалися очі: хвойний, квітковий, збір з різних трав і ще три різновиди! - зауважує тернополянка.
Мені, як і більшості українців, засмакував ароматний хвойний. Мед був настільки легкий, що просто танув у роті. Усі захотіли його придбати, і навипередки кинулися до торговця-хорвата. Але вистачило тільки
найспритнішим. Я привезла мед додому як сувенір.
Стежте за новинами Тернополя у Telegram.
№ 17 від 23 квітня 2025
Читати номер