Куди йдуть гроші платників податків

Те, наскільки держава втручається в економіку, можна оцінити через співвідношення витрат бюджету до ВВП країни. За інформацією аналітиків Інформаційної кампанії «Сильніші разом!», український показник  - середньостатистичний, трохи більше половини – 50,3%. Найбільшу частку ВВП держава "роздає" на видатки у Словенії (59,4%), Данії, Франції, Фінляндії (див. таблицю).  Основну частину видатків займає соціалка, освіта та охорона здоров'я.

Пенсія - бідняцька, але пенсіонерів - 13 млн

Найбільше державних грошей іде на соціалку, адже соціальних виплат і у нашій країні, і в будь-якій іншій - чимало. Тут і пенсії, і допомога по народженні дитини, малозабезпеченим, багатодітним, інвалідам, безробітним тощо. Загалом статей витрат ледве що не більше, ніж коштів на ці витрати.

В Україні лише у 2014 році на соцзахист та пенсії витратили чверть ВВП - 381,5 мільярда гривень. Ця чимала сума формується переважно за рахунок пенсій. Адже хоч середня пенсія становить 1500 гривень (або 60 доларів), що є межею бідності за стандартами ООН, пенсіонерів в Україні аж 13 мільйонів. Тож і набігає така сума.

Тож ми є рекордсменами за соціалкою. За нами у лідерах в Європі – данці. Вони на соцзахист витрачають 43,8% від бюджетних видатків (хоча і обкладають цю суму податком). В інших країнах показник коливається від 43,3% у Німеччині до 31, 7% у Чехії (детальніше – див. табл.)

На освіту - 100 млрд, на медицину - 57

Європейська практика доводить, що на освіту виділяють трохи менше грошей, ніж на охорону здоров'я. Адже краще фінансування медицини веде до продовження тривалості життя. Тож щедре фінансування посприяло тому, що британці, французи, шведи, іспанці, італійці та ісландці можуть похвалитись середньою тривалістю життя 79-81 років.

В Україні в 2014 році на охорону здоров'я витратили 57 мільярдів гривень, причому освітянам дісталось майже вдвічі більше – 100 млрд.  І хоча основну частку різниці становлять студентські стипендії, різницю у фінансуванні відчувають і представники цих галузей – медики та освітяни.

- Що потрібно для того, аби медичні послуги були якісними? – запитує тернопільський медик Світлана Крижанівська. – Перелік чималий. Ви бачили, у яких палатах доводиться лежати пацієнтам? А на якому обладнанні нам доводиться працювати? А те, що хворий мусить приходити із своїм набором ліків, бо ми їх просто не маємо? Це нормально? У місті ще хоч трішки краще з фінансуванням. Хоча, якщо порівнювати державні медичні заклади та приватні, то ми за умовами і технологіями дуже відстаємо. А що говорити про сільські та районні лікарні? Якщо не знайдеться мецената – то і глянути страшно.

Пані Світлана нарікає і на зарплати медиків. Мовляв, працювати за 1200-1500 гривень важко. Тож переконана, що державного фінансування на медицину замало і що треба додати видатків не на один напрямок медичної галузі – від зарплат до обладнання та ремонтів приміщень лікарень.

Тернопільський викладач Віталій Біскуп не бачить проблеми із фінансуванням освітньої галузі. Мовляв, і аудиторії гарно облаштовані, і обладнання є, і з навчальними матеріалами проблем немає.

- Освітні послуги у нас якісні, – вважає Віталій Біскуп. – Утім, є проблема у системі освіти. Це швидше проблема соціальна, а не фінансова, і вирішувати її складніше. Суть проблеми – відсутність зв'язку між ринком праці та вищою освітою, внаслідок чого остання є формальністю.

Викладач пояснює, що, на відміну від країн Європи та Америки, у нас кращі випускники не мають вищих шансів знайти хорошу роботу, червоний диплом не є запорукою вдалого працевлаштування, а освітні інститути випускають фахівців, не підлаштовуючись під потреби ринку праці, а просто - за звичкою. Мовляв, у цьому і полягає проблема освіти, а не у браку коштів.

Податки – на людей, а не на тенісний корт

У Європі хорошим тоном вважають робити максимально прозорою і доступною для ознайомлення структуру витрат податків громадян. Мовляв, якщо громадяни знають, куди йдуть гроші, то й платять охочіше. Звітувати про видатки намагаються так, аби було зрозуміло кожному. Тож там прозорими є бюджети на всіх рівнях. Лідерами у цьому аспекті є Німеччина, Нідерланди, Британія та Словенія. У нашій країні така розкіш довго була недоступною, а зараз є реальною, але у формі цифр та індексів, в яких без підказки фахівця пересічному громадянину не дуже легко розібратись. Крім того, чиновники часто затримують звіти, викладають у відкритий доступ неповну інформацію тощо.

- Назвати Україну повністю прозорою у видатковій частині бюджету, на жаль, не можна, - каже підприємець та громадський діяч Андрій Цибульський. - Але варто зазначити, що нещодавно ситуація трохи покращилась, оскільки з'явився доступ до інформації з держзакупівель, тендерів, приватизаційної діяльності, фонду заробітних плат деяких держвідомств і окремих держслужбовців.

Я, як економіст за освітою, знаю, куди мої податки мають йти, і думаю, що вони туди й доходять. Але дорогою їх декілька разів розкрадають, потім на місці їх освоєння ще раз розкрадають, і аж тоді вони доходять до кінцевого споживача.

Андрій Цибульський вважає, що знати, на що саме держава витрачає гроші, зібрані з податків, треба. Хоча б для того, щоб громадськість могла контролювати, чи їх витрачають за призначенням, чи завдяки ним будують черговий тенісний корт, як це було з «Укрзалізницею», чи якісь премії виплачують чиновникам невідомо за які заслуги. Тому й каже, що хотів би бути впевненим, що гроші, які сплачує державі як податки, будуть використані виключно за прямим призначенням, а не загубляться десь на держрахунках..

- Тут плавно можна перейти до майбутньої  і страшенно необхідної децентралізації, яка передбачає залишення більшої частки податків і зборів у місцевих громадах, які самі будуть розпоряджатися цими грошима і спрямовувати їх на соціальні та інфраструктурні проекти міст і селищ, – підсумовує співрозмовник.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.