Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський
На сайті з 2014 року 60 дописів

Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

УСІ дописи АВТОРА
0 коментарів

Що побажати друзям та й собі у році, що настав? Звичайно, крім здоров’я, миру і здійснення всіх благих починань?.. Мабуть, того про що найчастіше забуваємо, або відкладаємо, чи просто руки не доходять. Якщо про забуваємо, то бажаю всім і собі частіше посміхатися і дякувати, просто і щиро, чи не дуже, але посмішка...

0 коментарів

Цього разу — це два перельоти, з острова Готланд спершу на Скандинавський півострів — у Гетеборг, а потім уже на материк — у Варшаву. Ще під час посадки у Гетеборзі чоловік, що стоїть поряд в черзі і тримає в руці разом із посадковим талоном паспорт із рідною синьою обкладинкою, звертається до мене ламаною...

0 коментарів

А ще з приємного для українського ока у Швеції – це кольори: блакитний і жовтий. Вони скрізь, від державного прапора, жовтого хреста на блакитному тлі, покажчиків на дорогах, комбінації кольорів підлоги й стін у фойе багатьох будинків і до найменших дрібничок, як от: ручки, стрічки, коробочки... А ще ж і море за ясної...

0 коментарів

Може, тому що у Швеції я опинився в листопаді, коли рано вечоріє, а може, тому, що в інших країнах, де бував все по-іншому, але там я просто не звертав уваги на вікна. Ні в Америці, ні в Британії, ні в Європі, але тільки не у Швеції. Бо тут не звернути уваги на вікна просто неможливо, особливо, коли надворі темніє. Принаймні,...

0 коментарів

Він з’явився тут років зо три тому, ще не у всіх квартирах вечорами світло, але вже здається, що він тут стояв завжди. Хоча ще недавно тут був пустир, чи то там чиїсь грядки, а тепер от цей будинок-красень. За його будівництвом мимохіть спостерігав, бо ж це у моєму районі, а тепер от... Перший поверх, зліва направо:...

0 коментарів

Осінь, щоб літати, чомусь навіть більше, ніж весна. І восени, я літаю майже стільки ж, як влітку сиджу на веслах. Хочете разом? Політаємо... Найкраще це робити зранку. І коли є така можливість, коли не треба їхати на роботу, чи на дачу, чи на гриби, чи ще раз на гриби, то я майже завжди літаю. Бо на те вона й осінь! Літаю...

0 коментарів

Мені щастило на поетів, принаймні, і досі люблю поезію. Завдяки тітці Мотрі, вчительці української мови й літератури, я ще, мабуть, десь у сім вперше почав читати “Кобзаря”. Разом із мамою, ще молодою, ми читали Василя Симоненка, а його: “Виростеш ти сину..” — в її устах і досі щемливий спогад....

0 коментарів

Може, у нашої міської влади колись дійде черга і до парків. Аби зробити їх ще кращими і щоб справді за європейськими й світовими стандартами. То окрім регулярного косіння трави, хоча тут, мабуть, точніше сказати — вибривання, з чим у нас традиційно проблеми, варто подбати і про огорожу. Це одразу додасть і місту,...

0 коментарів

Ця цементована стежка, що веде від хвіртки до сходів, здається, була з тріщиною із самого початку. Ще коли придбали її разом з будинком, тепличкою, металевою перлогою під виноград, садом, грядками на шістьох з гаком сотках, бо кутова. Тоді я її, здається, й не помітив ту тріщинку, тим більше, що попередній власник був чи...

0 коментарів

Вже от майже десять років, як написав її, комедію з елементами фарсу “На всі гроші”. Написав радше для читання, ніж для втілення у виставі, хоча світлої пам’яті Михайло Форгель колись і обіцяв поставити. Але я й тоді не надто цим переймався, а зараз думаю, добре, що й не поставили. Непоставленою вона має...

Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up