Олександр Вільчинський
Олександр Вільчинський
На сайті з 2014 року 36 дописів

Український прозаїк, журналіст, науковець, асистент кафедри журналістики ТНПУ. Лауреат Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв «Коронація слова 2002», володар гран-прі і першої премії «Коронація слова 2003»

УСІ дописи АВТОРА
0 коментарів

Парасюк — як Кармелюк чи, можливо, Довбуш, а чи й навіть Іван Сірко. Я не так про конкретну особу, як про явище, феномен. У такі, як зараз, переломні моменти історії обов’язково мав би з’явитися хтось із набором подібних якостей. Отож замість убитого Сашка Білого – Володя Парасюк. А могло б бути, що і Білий, і Парасюк....

0 коментарів

      Отож, вже місяць, як клопоти будівельників, які зводять багатоповерхівку у мене перед вікнами, стали мені ще ближчими. Ті хлопці ще з минулого літа надихають мене, урізноманітнюючи і без того урбаністичний пейзаж тернопільської “Аляски”, а ми в лютому почали ремонт… Чому не влітку? Бо просто шкода витрачати...

1 коментар

 Розумію, що найсолодше слово —  це “халява”, але ж пенсія не “халява”. До неї, по-перше, ще треба дожити, а по-друге, можна тільки поспівчувати тій пенсії пересічного працівника у півтори-дві тисячі гриваків. Ось так випхають на таку пенсію і живи як хочеш? На роботі, звісно, також ще залежить, як хто влаштується,...

0 коментарів

Про народження легше писати, як про смерть. Але ж і смерть неодмінна складова життя, так було є і буде... Залишається лише сумувати, коли людина йде передчасно, коли сум уже на межі з відчаєм. А коли двоє, та ще й таких харизматичних і знакових для Тернополя постатей, як Віра і Дмитро Стецьки, то сум набуває обрисів провалля,...

3 коментаря

Звичайно, можна зрозуміти і тих, хто виступає проти будівництва каскаду ГЕС на Дністрі так само, як можна зрозуміти і протестувальників проти скошування трави. Бо ж нескошена трава дає притулок більшій кількості комах та гризунів, а отже — ближче до дикої природи. І взагалі піаритись на боротьбі за екологію — це найбільш...

2 коментаря

Облицьовані плиткою панельки у наших спальних мікрорайонах, що штампувалися в роки радянської влади, з кожним роком, а особливо після зими, стають все “лисішими”. Плитка щораз більше облітає і на те нема ради. Втім, новітні будівельні технології підказали вихід, а саме — обкладати їх ззовні пінопластом, мінеральною ватою...

0 коментарів

З другом “Мудрим” в авдіївську промзону, яку вже майже рік захищає наша 1-ша окрема штурмова рота ДУК ПС, ми приїхали одночасно, відтак тримаємося разом. Він працює на якомусь польському виробництві під Львовом і годиться мені в сини. Сказав мамі, що їде в Ужгород, охороняти інший завод цієї ж фірми, якому начеб загрожують...

0 коментарів

Я не люблю казок, давно. І ніколи не любив, хоча й слухав, не міг не слухати. Коли бабуня кликала нас із сестрою у ванькір і тихим голосом починала... Та кімната був їхньою із дідом спальнею з двома вікнами і дуже зручним столом, за яким я пізніше любив робити уроки. Ну, а тими довгими зимовими вечорами, коли бабуня кликала...

0 коментарів

Мабуть, це таки найгарніший в’їзд у місто, і виїзд також. І не в останню чергу тому, що далі найвищий у Тернополі пагорб, і собор також, який видно аж із Смиківців, і кут парку, й знаменита “китайська стіна”, що тягнеться підгору. Особливо гарно ввечері, коли море вогнів від ліхтарів і вікон. А після того, як з’явився,...

0 коментарів

Коли він збирався на війну, нехай і ненадовго, мабуть, не в одного воно саме так і звучало “ненадовго”, то найважче — це розмови з рідними. Бо ж він доброволець і ніхто його не зобов’язував, хоча й не у добровольців, мабуть, також непросто. Хтось відтягує до останнього, хтось довго шукає слова, а дехто просто не признається,...