Набирають обертів передвиборчі кампанії як президентська, так і парламентська, а я думаю про наших колишніх. І президентів також. Бо ж із віддалі часу, як кажуть, видніше, а ще тому, що не зробивши потрібних висновків з минулого, неможливо зробити правильного вибору ні зараз, ні в майбутньому. Отож, перший президент...

    От і на осінь повернуло. Каштанова алея на вулиці Дружби вже вкрита падолистом. Втім, останніми роками ця друга половина літа подобається мені чомусь навіть більше, ніж перша. Коли зорі враз яскравішають, а цвіркуни на бульварах голоснішають... І ранковий серпневий туман у всіх видолинках від Чистилова до...

 Коли вже їхали з війни додому, то хотілося якомога швидше. Але швидко вийшло тільки до Покровська, друг Русий нашим ротним бусом підкинув. А далі — у касі нема квитків. І як уже не просили провідниць, обійшовши всі вагони поїзда “Покровськ — Дніпро” у відповідь лише холодне: “Нєт, нє...

Останнім часом у Львові наїздами, але й цього вистачає, аби знову й знову переконуватися, що у цьому чарівному місті на кожний квадратний метр каміння разом з бруком, чи не найбільша концентрація митців з літераторами включно. Добре це чи погано важко сказати, але Львів віддавна вважається однією з неофіційних столиць української...

Вже й без Петра?.. Найкраще помирати в понеділок... Чомусь в голові крутиться саме цей із усіх його рядків... Але все одно не вірю і буду чекати зустрічі, як завжди випадкової... Чомусь у нас із ним найчастіше було саме так... Чи десь посеред Театрального майдану, де колись, ще на зорі 90-х, вітав його із захистом кандидатської,...

Започатковані Володимиром Окаринським розмови про літературні місця Тернополя та околиць мимохідь спрямували думки у цьому ж напрямку. І не лише в Тернополі, де у мене від “Болеро” на Валовій (“Неврахована жертва”) і далі через “Челентано” на розі Сагайдачного (“Суто літературне...

Якщо про тернопільські школи, то спочатку у моєму переліку, звісно, двадцять дев’ята. Бо її закінчував син. Даруйте за суб’єктивність, але, може, там ще й досі є панелі, які я власноруч лакував разом ще з кількома батьками… Але двадцять дев’ята рідко потрапляє на очі. Як і десята, де син починав....

Коли ми познайомилися, влітку 82-го, він їздив на мотоциклі з коляскою. Тоді він був заввідділом сільського господарства збаразької районки і до мене, практиканта, ставився по-дружньому, поблажливо. Інакше й не могло бути, пригадую, одного разу навіть допомагав пхати того його моцика, що не заводився... Вдруге ми зустрілися...

 Невже цього разу не з’являться? Запитував я себе, коли почув про будівництво на Загребеллі “Макдональдса” і мав на увазі наших дорогих активістів-протестувальників. Бо ж тепер без них не обходиться майже жодне будівництво. І ось нарешті вони з’явилися, близько десятка, як пишуть журналісти....

У березні зачитуюсь поезією Іздрика... Вживаюся у неї вже кілька дів і відчуваю, що це мені домогає зараз, як ніщо інше... Часом, як мій ранковий зелений чай, часом, як дзеркало, часом як спогад про те, що мало би бути, але так і не сталося, і може, навіть на щастя... Поетові рефлексії накладаються на власні, як це зазвичай...