Літературні місця

Започатковані Володимиром Окаринським розмови про літературні місця Тернополя та околиць мимохідь спрямували думки у цьому ж напрямку. І не лише в Тернополі, де у мене від “Болеро” на Валовій (“Неврахована жертва”) і далі через “Челентано” на розі Сагайдачного (“Суто літературне вбивство”) і до колишнього “Пінгвіну” на бульварі Шевченка чи “Кози” (“Дерева на дахах”), можна через знакові місця усіх трьох романів пройти менше, ніж за десять хвилин. Благо, компактність нашого центру лише на руку, але й у Львові... Ні-ні, та й загляну у дворик на Дорошенка, 19 (“Шерлок Холмс на Форумі видавців”), чи на Городоцьку, 23, де колись Вітя Неборах познайомив мене з одним огрядним хлопакою, який пізніше став прототипом головного героя із “Постамента для Володимира”. І навіть подумки пролітаю над Одесою, спершу над ботсадом (“Маслини на десерт”), а далі вже й над центром, де на лавці на колишньому проспекті Миру Мефодій грав у шахи із Максом Вієм, а програвши, йшов по пляшку вина на Троїцьку і потім уже в провулок Нечипоренка, де Макс винаймав комірчину у двірничихи (“День восьмий”, “Дежа вю. Спроба повернення”). А крім того, ще ж лісовий ставок із назвою у множині — Ставки, та й сам ліс, що під Борщівкою на Лановеччині, де найчастіше або починалося, або закінчувалося все те, що було у “Суто літературному вбивстві”, “Останньому герої”, “Віагрі для мера”, “Деревах на дахах”, “Криївці”. Ну, а київські місця (“Льодовик”) — це, звісно ж, Полярна на Оболоні, як же без неї, і ще Сошенка, як її продовження.