Кохайтеся, чорнобриві...

      Українці спраглі українського кіно і добре, що нарешті крига скресла. Фільми почали з’являтися і люди, звісно, голосують гривнею. З гіршого вибирають краще, а з кращого ще краще. Втім, щодо “ще кращого”, то, я, мабуть, поквапився, бо голлівудського рівня поки що заслуговують хіба “Кіборги”. Але глядач, і наш не виняток, від кіно у першу чергу очікує чогось легкого й сентиментального і щоб із щасливим кінцем, і коли таке з’являється, навіть не зовсім долуге, то валить валом. Це я про “Скажене весілля”, на яке нещодавно потрапив. Втім, вже десь на десятій хвилині склалося враження, що його авторам чомусь і досі дуже вже не дає спокою оте Шевченкове: “Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями...” – що звучить у фільмі кілька разів. Відтак, як “помста” українцям разом із Шевченком, либонь, і з’являється оцей наречений чорношкірий француз Франсуа. А чого ще очікувати від Горбунова, автора недолугого “Останнього москаля”, і українофоба Потапа? І хоча у фільмі є кілька вдалих сцен, з яких і справді можна посміятися, загалом це погляд росіян на українців. Десь саме такими росіяни, до того ж совки, нехай вони і виросли тут, і сприймають нас, аборигенів – недалекими ксенофобами із расистським душком, якими, вочевидь, в основній масі самі і є. І хоча нічогенька кінцівка із фантастичною, із пташиного польоту, панорамою наших Заліщиків дещо згладжують загальний примітивізм, народ хаває поп-корн і хаває цю наживку із дурного смаку наполовину з рекламою якщо не коньяку, то інтернет-магазину, то ще чогось.