Три поети

Останнім часом у Львові наїздами, але й цього вистачає, аби знову й знову переконуватися, що у цьому чарівному місті на кожний квадратний метр каміння разом з бруком, чи не найбільша концентрація митців з літераторами включно. Добре це чи погано важко сказати, але Львів віддавна вважається однією з неофіційних столиць української поезії, і не обов’язково на осінньому Форумі читачів і видавців... Минулої п’ятниці син завіз внука у садочок і я також їздив разом з ними, але забули картузика. Нічого дивного, троє хлопців, поки мама в Нідерландах на конференції, думають про що завгодно, тільки не про картузика. Але, нічого страшного, на правах дідуся, найбільш незайнятого, я вирішив донести, благо лише кілька кварталів вздовж Личаківської. Так от, поки ніс картузика, то зустрів поетесу Маріанну Кіяновську з великим букетом – того дня у всіх школах був останній дзвоник. А через якихось десять хвилин, коли вже відніс картузика й вертався, майже на тому ж місці, що й Кіяновську вздрів Дмитра Павличка з дружиною. Пізніше, коли розповів про це синові, він сказав, що й сам час від часу зустрічає там нашого патріарха. Може, пан Дмитро, як і я наїздами, мешкає десь неподалік, насолоджуючись містом своєї юності… А вже по обіді, коли йшов забирати внука із садочка, то підняв очі на стіну у тому місці, де зранку зустрів спершу Кіяноську, а потім Павличка, і побачив, що звідти, зі стіни, з барельєфа, на мене дивиться ще один поет – Олег Кандиба (Ольжич), що мешкав тут в середині минулого століття…