Без корупції – неможливо?

Нещодавно довелося розмовляти зі знайомим, вельми досвідченим у тонкощах людських взаємин чоловіком. Говорили про корупцію. Співрозмовник не те щоб виправдовував її, однак висловив думку, що в наших умовах корупція є єдиним ефективним регулятором суспільних відносин. Своєрідним меншим злом, без якого недосконалі норми нашого життя виявили б себе у всій своїй потворності. Я, пригадую, зопалу взявся звинувачувати його у цинізмі та інших смертних гріхах. Опонент лише підсміювався, а відтак навів просту і доволі типову життєву ситуацію. Приміром, ваше любе чадо закінчило вуз, однак з працевлаштуванням виникли проблеми. Ваш нащадок байдикує, не знає, куди себе подіти. А це, як відомо, сприятливе середовище для усяких поганих компаній та пов’язаних з ними проблем. І ось в одній  поважній установі вам прозоро натякнули, що питання, в принципі, можна вирішити. Можна, але... претендентів на «тепленьке» місце багато, отож треба обрати найдостойнішого. Отим «найдостойнішим», звісно ж, може стати і ваш нащадок. Може, однак не обов’язково стане. Отож думайте, таточку. Подумати є над чим. З одного боку – чималенька сума, яку доведеться викласти ввічливому здирникові, котрому не те що щось там порушувати – робити нічого не доведеться. Просто спрямувати свій милостивий погляд у ваш бік. З іншого – очікувана з моря погода... Знаходяться, звичайно, Дон Кіхоти, які обирають саме другий шлях. Та українці переважно – люди практичні, воліють залагодити справу «швидко і недорогим коштом». Або ж і дорогим – це вже як пощастить.

Наведений приклад – лише краплинка у щоденному потоці підкилимних домовленостей, «дружніх» послуг і корисливих зловживань. Подібних ситуацій у нашому повсякденні – безліч. Чистий, наче альпійський сніг, правдолюб ризикує отримати ярлик дивака. Це – в кращому випадку. У гіршому – довічне тавро неадекватної особи. Давно вироблені й апробовані людством норми суспільного життя, дієві в інших країнах, у нас набувають спотвореного вигляду. Або ж їх просто ставлять з ніг на голову. Демократія вироджується в анархію і вседозволеність, свобода слова обертається обпльовуванням опонентів, лібералізація економічних відносин – появою орд хапуг і хабарників. При цьому ніби все залишається на місці, державні установи та інститути функціонують і всі задоволені. То, може, має рацію мій знайомий, стверджуючи про роль корупції як суспільного регулятора?