З вчорашнього кейсу з масовою реакцією на відео з жахливою розправою над непересічним українцем стало очевидно, що багато хто вже не стягує ментально опрацьовувати рівень накопичених бачених жахіть, але продовжує інерційно і напівсвідомо вдивлятись у цю чорноту, вже собі у шкоду. Бо зупинитись несила.
Але це деструктивний шлях. Доводити себе до катарсису і перебувати у ньому довго — дуже виснажливо і небезпечно для нашого психічного здоров'я.
Альпіністи називають зону гір вище 8000 метрів — «зоною смерті». Перебування людини у зоні вище 8к метрів засадничо шкідливе, навіть якщо просто сісти там нерухомо. Гіпоксія, набряки внутрішніх органів, люди за декілька годин можуть втратити десяток кілограмів. Людське тіло просто не пристосоване до функціонування на таких висотах.
Так само у своїй емпатії та емоційних переживаннях ми не можемо постійно бути на піку, не спускаючись з нього. Бо наша психіка пристосована до емоційних качель та піків, але не до застигання у них. Бо це тупо руйнує нашу психіку і ми почуваємось спустошеними. Віддати всі емоції на раз і на наступний день почуватись просто спустошеним і байдужим до всього, бо ресурсу вже нема — шо у цьому хорошого?
Я зовсім не закликаю нікого ставати байдужими чи не реагувати — я не маю на це права, а ви можливості, бо не реагувати неможливо. Закликаю лише пробувати якось модерувати свої емоції та дозувати реакції. Не дозволяйте іноді собі реагувати просто заради себе. Бо опинитесь у стані, коли настане якийсь черговий випадок, який потребуватиме вашого залучення, реакції та співчуття — а ви вже не зможете. На перетягнутій струні не зіграти мелодію.
Особливо, коли вона порветься.
