Адвокати на судових процесах зазвичай просять обрати для своїх підзахисних максимально м'яку міру запобіжного захисту. Йдеться при цьому, зазначу, не про тих, хто вкрав білизну зі шнура в дворі чи  заліз у комору до сусіда, а про реальних вбивць, гвалтівників, грабіжників з солідним «послужним списком». А ще — любителів сісти за кермо, заливши в себе перед тим пляшку «віскаря» чи чогось подібного і збити на смерть людину або ж одразу кількох.  В багатьох випадках їм таки вдається навішати на своїх клієнтів ангельські крила, і ті очікують суду в умовах домашнього арешту. Або ж турботливі родичі й друзі швиденько збирають суму на заставу в кілька мільйонів (у національній валюті!) — щоб «безпідставно звинувачений» міг ходити до суду в домашніх тапочках і їсти приготовлене дбайливою дружиною. А там, дивись, і найсправедливіший суд розбереться, як «усе було насправді» й винесе свій гуманний вирок... У зв'язку з цим пригадується (можливо, не зовсім доречно)  один досить давній анекдот. Начальник відділу кадрів запитує у директора контори, яку службову характеристику дати нікудишньому співробітникові, якого хочуть «спихнути» в іншу установу . Досвідчений начальник, до того ж, не позбавлений почуття гумору, відповідає: «Напишіть, що у нього чудовий апетит і здоровий сон».  

Людські чесноти і вади бувають різними. Такі риси характеру,  як доброта, делікатність, інтелігентність, чуйність, тактовність є однозначно позитивними, і їхній володар може претендувати на іконописний лик праведника. Водночас підлість, брехливість, зрадливість, скупість, дворушництво не поціновуються ніде – ні в нормальному соціумі, ні в кримінальному світі. В першому з такого суб’єкта  просто зневажатимуть і намагатимуться не  мати з ним справ, а в другому він ризикує впасти вночі з високих нар та й забитися на смерть, вдавитися власним рушником  або ж просто отримати в бік «перо».  А от як бути, приміром, з рішучістю, енергійністю, підприємливістю, товариськістю, наполегливістю? Ці риси характеру якісь «нейтральні», чимось схожі на динаміт чи зброю, тобто можуть однаково ефективно слугувати і добрій, і негідній меті. Усе залежить від того, в чиїх руках вони виступають знаряддям. Озирніться навколо – он скільки розвелося отаких рішучих та підприємливих…І коли грабіжника, шахрая чи злісного хулігана характеризують як  «працьовитого і енергійного, який готовий завжди прийти на допомогу товаришам», то навряд чи такі зворушливі речі повинні розчулювати до сліз, оскільки ця  «працьовитість» особливого ґатунку, «енергія» спрямована у цілком визначеному напрямку, а згадані товариші – цілком під стать підсудному.  Але – закон є закон, процедура є процедура. Тому й вдаються адвокати на процесах до неймовірної словесної еквілібристики, намагаючись «обілити» своїх підзахисних, дати їхнім вчинкам вигідніше, менш вбивче  для них тлумачення. Справа ця непроста, але коли обвинувачення працює неоковирно, коли є можливість зачепитися за процесуальні порушення і знайти рятівну лазівку в законодавстві, то справу можна, по-перше, якнайдовше затягнути а там, дивись – і спустити на гальмах. Ну, а вже якщо судді є таємними союзниками, тобто коли вирок відомий заздалегідь, то вона розвалюється як картковий будиночок. Таких прикладів – безліч. І спробуй розібратися, хто винен: недосконалий закон чи непорядні функціонери?

В людей нині чимало обгрунтованих претензій до держави. Когось категорично не влаштовують тарифи, ще когось — розмір пенсій, а ще когось — хаотичні забудови. Та найголовнішим видається відсутність навіть натяку на справедливість і законність у суспільстві. Саме в ній — основа всіх бід. Її не було раніше — немає й тепер.