Полеміка без перспективи

День 7 листопада – привід для зітхань комуністичних ортодоксів. І тих нинішніх «щирих патріотів», які за допомогою партквитка з профілем вождя прокладали собі шлях нагору. Пригадуєте заклики у газетах, які друкувалися з нагоди чергової річниці жовтневого перевороту? «Трудівники сільського господарства! Наполегливо боріться за…»; «Працівники промисловості! Нарощуйте темпи і підвищуйте якість…»... Отож хочеться звернутися з подібним закликом до всіх пристосуванців і політичних кар’єристів, які колись крокували в перших лавах «під знаменом Ілліча», а нині натхненно розбудовують (ой, розбудовують!) Україну: «Шановні перевертні! Вишукуйте нові методи мімікрії, уникнення люстрації та пасток е-декларування. Добивайтеся затягування порушених проти вас карних справ і спускання їх «на гальмах». Боріться за процвітання в нових умовах!».
 

Втім, це тема для іншої розмови. Зараз - про оте "світле минуле". У школі нам усім вбивали в голову, що СРСР - найкраща  країна, де усім живеться щасливо. Це, однак, не заважало нам, 8-10-річним хлопчакам, чергувати біля готелю «Тернопіль», щоб виканючити у заїжджого канадця або американця пластинку жуйки. А суворі дядечки у цивільному відганяли нас, обіцяючи повідомити в школу. Вже тоді я знав, що оті дядечки були щитом і мечем влади, яка мала високу мету - зробити всіх людей щасливими. Настільки щасливими, щоб вони не поглядали заздрісно у бік загниваючого Заходу. На буржуїв рекомендувалося дивитися згори і мати свою, радянську гордість.
 

Але чомусь так виходило, що ота гордість випаровувалася при вигляді закордонного ганчір’я або пляшки з барвистою етикеткою. Чому звичайна жуйка була в нас предметом культу? Тому, що була вона, як і безліч інших товарів, дефіцитом. А чому виникав отой дефіцит? Та тому, що лев’ячу частку народного добра поглинав ненажерливий ВПК. Через нього зарплати у вчителів і лікарів складали 120 карбованців, а грошове утримання злодійкуватого прапорщика в армії - 180 крб. І змінити той стан речей система не могла, адже тоді довелося б відмовитися від допомоги «братнім партіям» і терористам, які маскувалися під «національно-визвольні рухи»... Втім, сумнівно, щоб я зміг переконати «стійких ленінців». Вони, звісно, вважають усі жахи ГУЛАГів і голодоморів «перегинами» і «викривленнями». Вони були б не проти того, щоб їм знову дали «порулить». Отож, з мого боку це була б полеміка без перспективи...