Мине ще часу зовсім небагато -
І всі навколо кинуться співати,
Які ми вільні, суверенні, незалежні,
Лиш Богові, Вітчизні та собі належні,
Як 30 років тому вибороли волю
Й тепер будуємо (самі!) свою вкраїнську долю,
Як важко нам! (бо ворогів у нас багато!),
І як натхненно спільно треба працювати,
Щоб діти й внуки наші жили краще,
А те , що маємо, не віддамо ми ворогу нізащо!
В цім хорі Тернопілля зазвучить як звично -
І пафосно, і пристрасно, й патріотично
Ми ж - в перших лавах патріотів славних!
Такими стали ми не вчора, а були віддавна!
Ми і будуємо (ще й як!), і мову рідну захищаємо!
І Україні віддаємо все, що маємо!
Цей монолог врочистий досить легко обірвати:
Потрібно лиш з серйозним виглядом сказати,
Що завтра - в бій. У стрій усі. Мобілізація.
Цікаво трохи: і яка ж буде реакція?
Всі дружно в військкомат підуть? Одягнуть однострій?
І - разом кинуться на ворога у бій?
Ні - кинуться ховатися й тікати хто куди
Так було вчора - так буде завжди.
Я помиляюся? Не думаю - до криків пафосних ми всі готові,
Тим більше - в час теперішній передсвятковий,
Так кричимо, що горло надриваємо,
І тими криками беремо - і... стікаємо
А потім лиш на Президента першого киваєм,
Мовляв, ну що поробиш - маєм те, що маєм...
--------------------------------------------------
Мораль: шановні громадяни, не грішіть,
Й найперше і найголовніше - не брешіть
Брехнею, кажуть, світ пройдеш, та не вернешся вже назад
Ну що, пора збиратись на парад?
Нещодавно виникла потреба прочитати в інтернеті рецепт одного лікувального засобу. Каюся, раніше переважно читав подібні...
Про мир нині мріють чимало наших співвітчизників. Поки що перемога (про інший варіант для нас не хочеться й думати) не здається...
Витвори фантазії митців, буває, співпадають з реальністю точнісінько так само, як накладаються одна на одну монети одного...
«Отакі в нас люди» — цю фразу в різних варіаціях можна чути частенько. Коли хтось тишком-нишком...