За старістю ховається Життя

Іноді, щоб усвідомити прості речі, варто задуматись. Тоді очевидне стане осмисленим, а сприйняття особистим і глибоким. Готував матеріал про учасника другої світової війни. Вірніше про його бачення війни, яке він записував в щоденник. Щоденник пройшов з пілотом пів Європи і майже п'ять років війни. Перечитуючи ті рядки, писані іноді на коліні іноді в наметі, а іноді і в окопі (бо і пілоти там опиняються), уявляв ті події, а головне знайомився з людиною. Нажаль знайомство було можливим, лиш таким – ветеран помер в 1999 році. А дуже шкода. Шкода людини, а також шкода бо я так захотів почути живу розповідь про ті події, про бойові операції, про дружбу і зраду. Хотів би послухати про курйози і перипетії, які були. Дізнатися, як жив потім... розпитав би трохи про дітей, про роботу на "кукурузнику", яким літав в мирний час, про перших внуків, про дружину, яку любив усе життя... Після таких думок прийшло інше розуміння – кожна стара людина це ціла історія. За старістю ховається життя, воно в середині, воно в думках, воно в спогадах. Радості, печалі, успіхи, провали, кохання, цікаві люди на життєвому шляху і неповторні події. Все зібрали в собі оті старенькі бабусі, які "обнагліли і лізуть по посвідченні", які "весь тротуар зайняли молоком і яблуками", які "в пошту ходять тільки щоб посваритися". Оті дідусі, які "задовбали з возиками на базарі", які "вже п'ять хвилин решту в магазині рахують", які "починають дурні розмови в транспорті"... Вони прожили, відчули, побачили в рази більше аніж ми з вами. І зовсім не зайвим, і навіть потрібним, і дуже цікавим було б знайомитись з їхнім життям. Поки живі...