Павло Варениця: від моряка до рок-зірки

• Ніколи не пізно зайнятися справою, яку ти любиш.
• На заваді не стане навіть інша освіта.
• Завжди можна навчитися нового, вважає засновник і лідер гурту Epolets Павло Варениця

Свій перший гурт одесит Павло Варениця створив в 11 років. Та після школи продав свою гітару другові і вступив навчатися у морську академію, бо і дід, і батько — моряки. Кілька разів ходив у море за контрактом. За кілька років побував майже в усіх куточках світу. Не був хіба що в Австралії та Антарктиді. Та згодом не побоявся ризикнути і залишив прибуткову роботу заради справи, яку полюбив із дитинства.

Тепер Павло професійно займається музикою. Він — вокаліст, автор пісень і лідер гурту Epolets, якому виповнилося чотири роки. З концертами група їздить по всій Україні, також були в Білорусі, Росії, Польщі, Чехії, Грузії, Молдові. Epolets стали фіналістами шоу «Х-фактор», їх називають найфестивальнішою групою України.

Альпініст, статист, електрик

Через півтора року навчання в академії життя Павла круто змінилося. Та доки він став рок-зіркою, хлопець перепробував багато професій, здобув досвід у морі.

— Коли ми з друзями автостопом поїхали на «Таврійські ігри», я подумав: «Що я взагалі роблю в академії? Чому я не тут, на сцені? Чому я відвідувач, а не музикант на цьому фестивалі? — розповідає Павло Варениця. — Тоді я вирішив перевестися у морській академії на заочну форму навчання. Перепробував багато професій — працював у промисловому альпінізмі, роздавав флаєри, кексики у супермаркеті, працював статистом, електриком, а потім пішов у рейс.

Після повернення з плавання друг запросив Павла послухати пісні гурту, який він створив разом із товаришами. Як виявилося, музиканти співали Павлові старі пісні, до яких зробили аранжування.

— Мене це зачепило, і ми почали працювати разом, — пригадує співак. — Я трохи працював з ними, а потім ішов у рейс на кілька місяців. Так тривало 3-4 роки. Та з цим гуртом у мене не склалося. Зрозуміло, що хлопці не могли терпіти мого графіку.

Коли хлопець у черговий раз пішов у море, почав писати музику. Мав комп’ютер, маленький синтезатор, мікрофон — це була така собі домашня студія запису.

 

Море дисциплінує

Море стало найпотужнішою школою його життя, каже Павло Варениця. Як для когось армія.

— У морі ти залишаєшся сам, у тебе немає підтримки друзів і батьків, тебе оточують незнайомі люди, які тобі не друзі і не рідні. І ти навіть не хочеш проводити із ними час. І так 4-5 місяців, — розповідає колишній моряк. — Траплялося, що на судні була лише одна людина, яка розуміє російську. Там кожне твоє слово впливало на твою кар’єру. Це привчає до дисципліни, формує характер.

Отримавши такий досвід, Павло зрозумів, що хоче робити у житті щось інше. Втім, йому дуже подобалося ходити у плавання, і тепер він інколи сумує за цим.

• Та я розумію, що не зміг би цим займатися все життя, бо не віддаюся на усі 100% цій справі, — каже лідер Epolets. — Є речі, які я роблю краще, якими я постійно цікавлюся і які я хочу робити. Я хотів робити музику.

Після останнього рейсу у Павла був вибір – чи знову йти у море і заробляти гроші, чи захистити диплом, розпрощатися з академією і спробувати щось цікаве зробити на березі. Він захистив диплом і створив свій перший кавер-гурт Rolling Bones.

— Пам’ятаю, батько тоді був у рейсі, а я прийшов з останнього контракту, зустрівся з мамою і сказав про свою мрію зайнятися музикою, — пригадує музикант. — Їй моя ідея дуже не сподобалася. Але моя мама — дуже мудра жінка. У той час вона схвалила мій вибір, хоча в душі була проти. Я їй дуже вдячний за те, що вона побажала мені успіху. Якби цього не сталося, то я не мав би маминої підтримки і наші стосунки погіршилися б. Це тепер вона дуже пишається мною, всім каже, що була переконана, що я досягну успіху. А тоді вона просто стиснула зуби і сказала: „О’кей. Це дуже гарна ідея”.

Коли батько через півроку повернувся з рейсу і побачив Павла на концерті, то сказав приблизно таке: „Це прикольно”. Потім запитав, скільки гурт заробляє. Тепер він щоразу пише сину есемески, коли чує його пісні на радіо.

Починали з каверів

Коли Павло Варениця створив Epolets, то всі гроші, зароблені з виконання каверів, хлопці вкладали у розвиток гурту.

— До речі, Тернопіль був першим містом у Західній Україні, куди ми поїхали з власною програмою просто з цікавості, — розповідає Павло. — Тут ми здобули цікавий досвід, отримали контакти і я організував перший тур. Потім був альбом, далі - ще більший тур. Так ми почали виходити на певний рівень і зрозуміли, що нам уже не потрібен кавер-гурт, що ми зможемо заробляти своєю музикою.

На думку сторонніх Павло мало зважає.

— Мені, звісно, цікаво, чи людям подобаються мої пісні. Але я розумію, що це моє життя. В мене є мета, тож думка оточуючих — не головне. Якби я прислуховувався до кожного, то нічого не зробив би, — каже Павло. — Повинен бути якийсь стержень, який веде тебе до своєї цілі.

Музикантові подобаються пісні, які виходять на одному подиху. Про натхнення він говорить, що воно може прийти будь-де.

— Натхнення може прийти, коли ти йдеш по хліб чи у душі або чистиш картоплю. Чи знайшов нову гітару і пробуєш, як вона працює, - каже він. - Я дуже люблю тишу. Тоді можна придумати дуже гарну мелодію. Я задоволений, коли текст пишеться за 10 хвилин і не сприймаю, коли його пишуть півроку.

У житті було багато моментів, коли розчаровувався, але це нормально, вважає Павло.

— Іноді можеш бути сумним і навіть розлюченим через свою чи чужу помилку, — каже він. — Але ти маєш вчитися на своїх помилках і не робити їх надалі. Та якщо все не виходить так, як запланува – це теж нормально. Просто варто зачекати, коли вляжуться емоції. Тоді можна продовжувати свою справу.

Небагатий, зате щасливий

Павло каже, що коли вирішив змінити професію, він дуже ризикував. Та ще жодного разу про це не пошкодував.

—Коли ходив у рейси, я знав, що буде через два чи п'ять років, що я матиму гроші і на квартиру в Одесі, і на машину, — розповідає Павло Варениця. — У цій же справі, що я роблю в музиці, не знаю, що буде навіть через рік-два. Я тільки роблю все, що від мене залежить. Це мені здається набагато цікавішим. Так, у мене немає машини, власної квартири, я винаймаю житло, але зате щасливий.

Павло переконаний, що коли людина обирає справу свого життя, ніколи не пізно зробити цей вибір.

• Якщо ви пішли вчитися в економічний університет, закінчили його, але вам це стало нецікаво, ніколи не пізно здобути іншу освіту чи зайнятися власною справою, — говорить музикант. — Вуз можна закінчувати будь-який, але настане час, коли треба вибирати, чим хочеш займатися в житті. Це важливе питання я мав поставити собі ще після закінчення школи, але тоді відповісти нього не міг. Тоді мене цікавили лише дівчата, як весело провести час, випити вина, пограти на гітарі. І це нормально.

 

Спитайте у себе, що вас цікавить, та отримуйте задоволення від справи, яку ви робите. Це перший крок до успіху, підсумовує музикант.

— Я часто читаю біографії цікавих людей, літературу з менеджменту, щоб зрозуміти, як усе відбувається, — додає співрозмовник. — Я — творча людина, але мені потрібні знання, щоб знати, як донести свої пісні до слухача.

 

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.