Тернополянин на зупинці влаштував авторський розпродаж

Усі чотири книжки Олексія Попадюка мають одну і ту ж обкладинку – подерта фуфайка і наган

81-річний тернополянин Олексій Попадюк продає книжки, які сам і написав. Пан Олексій, який все життя пропрацював слюсарем, пише, бо вважає, що кожен чоловік повинен написати книжку. Його книжки – про події на Галичині, які відбувалися 70 років тому. Герої його романів схожі на нього, бо діють так, як міг би вчинити він сам.

– Знайомі називають мене мрійником, романтиком, ненормальним, диваком, бо недиваки займаються бізнесом, – каже пан Олексій. – А я називаю себе невизнаним вуличним письменником, провінційною знаменитістю, бо ніколи не був у творчих спілках. Хоча, як казала Ірина Вільде, нема гіршого за провінційну знаменитість, але то нічого.

На зупинці – п’ятий рік

Майже щодня після 12-ї години його можна побачити у Центрі, на зупинці на Руській. На лавці – файлик із зеленим аркушем зі словами “Авторський розпродаж” і розкрита валізка з книжками. Він і книги продає, і вичитує роздруківку нового роману, а часом пише нові сторінки наступної книжки.

– Вдома в мене жінка хвора, вона не любить, як я вдома пишу, а тут на зупинці спокійно можу. Люди дивляться, але мене це не відволікає, – розповідає Олексій Попадюк. – Вдома хіба вночі можу писати. Це досить нелегко, інколи по три дні нічого не пишеться. А потім придумаєш якусь родзинку, і кажеш собі: „Добре, що у ті дні нічого не писав, бо пропустив би щось важливе”.

В авторському доробку тернополянина є чотири книги: “Літературна партизанка”, “Крива люфа”, “Заслужене щастя”, “Щаслива служба”. Продає їх автор по 50 гривень. Каже, потрібно зібрати 5000 гривень, аби надрукувати п’яту книгу – “Гроші не пахнуть”.

Його авторський розпродаж триває вже п’ятий рік. Книжки мають тираж по 250 примірників, деякі перевидавали тричі. Загалом пан Попадюк продав більше 1000 примірників. Розповідає, що коли гривня була стабільною, сам реалізовував близько 200 книг за рік. Зараз купують менше, бо для багатьох уже має значення, що купити на тих 50 гривень - книжку чи хліб із молоком.

– Спочатку було навіть соромно сидіти зі своїми книгами, але звик. Тепер, коли виходжу в місто без книги, то ніби чогось бракує, – розповідає пан Олексій. – Раніше навіть ходив із цими книжками по Центру, носив їх на шиї. Всі звертали увагу, питали, що то за книжки. Це була така своєрідна реклама. А тепер мені вже важко ходити без ціпка. Нога болить, то сиджу на зупинці.  Ще й стенокардія мучить. Почитаю з півгодинки – світ починає крутитися, треба відпочити. Вже навіть від писання тиск піднімається.

Усі книги автора – з однаковими палітурками, аби зрозуміло було, що усі – його. Там зображена подерта фуфайка і наган. Як розповідає письменник, це символи епохи, про яку він пише, що символізує терор і злидні.

– Пропонували мені і церкви на обкладинку, і пейзажі... Але я вважаю, що має бути саме подерта куфайка і наган, – розповідає письменник. – Тоді так озброювалися усі фінінспектори, енкаведисти, "стрибки", голови сільрад, різні посіпаки режиму. Москаль старався панувати методом нагайки і пряника, демонструвати усім, нібито наші добровольці боронили тут радянську владу. Але вони не були віддані тій владі, то було таке сиром’ятне військо.

“Еротики не уникаю”

Чоловік завжди має при собі рукопис нової книги і роздруківку з видавництва, яку він час від часу вичитує. Пан Олексій дає свій рукопис у видавництво, де набирають текст на комп’ютері, повертають йому роздруківку, і він її  вичитує, звіряє з чернеткою, править. Бо часом не те слово наберуть чи рядок пропустять, якогось слова можуть не зрозуміти, бо автор пише мовою тієї епохи, яку описує у своїх романах. Зазвичай пише книжку за рік.

– Коли сідаю писати, то рік світу не бачу, ніяка інша робота мене не береться, – розповідає письменник. – Маю план твору, а далі розкручую події у процесі написання. Першу мою книгу видали в 2006 році, ще як на “Ватрі” працював, перевидавали у 2009-му і 2011-му. Здавалося, що більше не буду писати. Але це так, як злодій каже, що більше не буде красти, а потім з’являються якісь нові зачіпки, нові ідеї, і починаєш писати знову. І так уже п’ята книжка в процесі. Остання – пригодницький роман, і вона вже дійсно буде останньою, бо я вже вичерпав свою тематику.

У книзі описані історичні події, але в художній формі. Тут чимало пригод, а життя змальоване в усіх його проявах. Як каже тернополянин, є тут і еротичні сцени.

– Це як шварки дати до пісних бараболь, – продовжує письменник. – Хоч багато старших людей дорікають мені за це, але я не міг би цього уникнути, бо таке життя. Хтось одружувався, хтось мав коханку... Життя не припинялося, хоч голодні були, але молоді. Було весело, любилися, хрестилися, кожному своє. Так само і в книжці.

До речі, герой книги трохи схожий на автора.

– Завжди думаю, як я зробив би на його місці, але зараз я мудріший, а події відбувалися 70 років тому. Я тоді був малим, і як було діяти в тій чи іншій ситуації – це питання. Адже тоді події розвивалися надзвичайно динамічно, ніхто не міг знати, як буде далі.

Чоловік додає, що кінець його нової книги, найімовірніше, буде щасливим і герой книги вийде з війни живим.

ДОВІДКА

Олексій Попадюк народився 30 серпня 1933 року в селі Кабарівці Зборівського району. Жартома говорить, що здобув подвійну вищу освіту: школа ФЗО і школа сержанта Радянської армії. Він усе життя працював слюсарем, спочатку багато років у депо “Станція “Тернопіль”, а потім – на заводі “Ватра”.

Стежте за новинами Тернополя у Telegram.