Тернополянин Микола Мамчур вважає, що мистецтво і спорт є нероздільні

Тернополянин Микола Мамчур вважає, що мистецтво і спорт є нероздільні
Відкрити художню студію он-лайн та давати уроки малювання через “Скайп”, створити духовний центр для творчих людей - цими та іншими проектами живе сьогодні тернопільський художник Микола Мамчур.

Його проект “Художники без майстерень” діє у Тернополі більше півроку. Тепер на приміті інший. Ним він планує об'єднати тернопільських спортсменів. Адже, як вважає чоловік, між спортсменами, як і між художниками, не повинно бути конкуренції та заздрості.

- Ви даєте уроки малювання і водночас є тренером з контактного карате. Як ви поєднуєте ці дві справи?
- Можливо, тому що для мене спорт і мистецтво - нероздільні. Малювання дає мені можливість самовиражатися і досліджувати свій внутрішній світ. Спорт через розкриття своїх фізичних якостей дає змогу зануритися в глибини психіки, вивчаючи причинно-наслідкові зв’язки. Впродовж свого життя мав більше ніж 40 персональних виставок. За чотири роки в Америці виставляв свої роботи шість разів - п’ять разів в Манхеттені і раз у Вашингтоні. Мої картини є у галереях і приватних колекціях.


У спорті мої здобутки - чорний пояс перший дан з фул-контакт-карате, що відповідає титулу майстра спорту міжнародного класу. Однак найбільше я горджуся досягненнями своїх вихованців. Радію, коли вони стають успішними та щасливими. Світ змінюється, коли в життя приходить творчість. Людина повинна мати можливість виражати своє “я” через малювання, співи, спорт та іншу творчість.
- У вас багато учнів...
- Учні для мене - це стимул вдосконалювати самого себе. Ніколи не нав’язую своєї світоглядної позиції, часто вчуся у своїх учнів сам. У Тернополі дуже творчі люди, в яких великий потенціал. Я багато їздив по світу, чотири останні роки жив в Америці. Але повернувся до Тернополя, щоб реалізувати тут, на Батьківщині, себе і свої ідеї.


Сила - не в “трюках”
- Торік ви створили творчу комуну у Тернополі. Що надихнуло вас на цю ідею?

- Створення комуни поки що в процесі. Люди, які приходять до нас, не тільки малюють, вони пишуть чудові новели, вірші, грають на гітарі. Хочу, щоб кожен творив, як він уміє. Я не поділяю художників на хороших чи поганих. Ми просто всі різні. Кожен бачить навколишній світу по-своєму. І це - прекрасно. Хочу, щоб люди збагачували один одного власним досвідом, підтримували всі найкращі починання.
- Ваш проект “Художники без майстерень” діє кілька місяців. Які проекти у планах?
- У планах - створення комуни, де б не тільки жили і працювали люди творчі, але всі інші мали б можливість відвідати лекції, спілкуватись, проходити майстер-класи. Ще хочу поєднати людей, які займаються бойовими мистецтвами. Намагаюся зламати стереотип про те, що між спортсменами обов’язкова конкуренція, пропоную відкинути амбіції, зрозуміти, що колективна праця дає набагато більший і цікавіший результат.
- Чи випадково ви прийшли у спорт? Чому обрали саме карате?
- З 68-го року я постійно займався спортом, перепробував різні стилі. Коли я навчався у Львові, товариш завів мене на заняття з боксу. З дитинства я не любив бійок. Однак в той час, коли я потрапив у секцію, бокс мені сподобався. Я зрозумів, що це не просто бійка, а вдосконалення характеру і загартування волі. Займаючись, часто спостерігав, що агресія, навіть прихована, обов’язково повертається до тебе. І це привело мене до вивчення релігії. Коли займаєшся бойовим мистецтвом, починаєш розуміти, що сила не в “трюках” та прийомах, а в духовних практиках.
- Більше двадцяти п’яти років тому ви організували у Тернополі дворову команду, яка перетворилась на знаний у місті мистецько-спортивний клуб “Сакура”. Серед членів клубу є чемпіони. А чим займаються ваші вихованці сьогодні?
- У нас, справді, за всі роки існування секції немало чемпіонів - багато чемпіонів області, України, навіть два чемпіони Європи. Я вважаю, що спортивні титули в житті нічого не варті. Найголовніше - випускники нашого клубу, як правило, є людьми чесними, порядними, успішними, здоровими як фізично, так і психічно і можуть відстояти свою честь і честь своєї Батьківщини.
У свій час ми змінили напрямок - раніше навчали карате, тепер кікбоксінгу. Він поєднує, зокрема, звичайний бокс, прайд, бої без правил та самооборону. Окрім того, для вихованців нашого мистецько-спортивного клубу “Сакура” я читаю лекції та семінари з мистецтва, долікарської допомоги, здорового харчування... Ті, хто займаються, повинні зрозуміти, що суть не у фізичній силі, а в духовності. Спорт загартовує, дає впевненість та віру в себе.
- Мені здається, що раніше спорт був не таким агресивним, як сьогодні…
- Звичайно, його руйнує комерційний підхід. Професійний спорт - це шоу. А от бойове мистецтво - зовсім інше. Воно не пов'язане із “мордобоєм” чи з агресією. Я сам професійно займаюся спортом, але те, що відбувається сьогодні - це просто заробляння грошей. Люди вболівають і не розуміють, що нокаут - це каліцтво на все життя або смерть. Суть такого “мистецтва” - дати по голові партнеру так, щоб він вирубався. Такі бої не роблять людей ні гуманними, ні культурними.
Пригадую, що коли у 70-х роках я виходив на бій, то із залу чув кваліфіковані поради вболівальників, відчував підтримку, бачив багато благородних та гарних вчинків на рингу. Сьогодні все змінилося. Прикро чути, коли в залі вболівальники кричать: “Вбий його”. У цьому немає ні культури, ні смаку, ні духовності, ні вміня оцінити майстерність спортсмена.
Мав кількох “няньок”
- Те, що ви стали художником, є випадковістю?

- Випадковостей не буває. З дитинства бачив себе художником, з довгим шарфом на грудях (сміється - прим. ред.). Я ріс у забезпеченій сім'ї. У нас вдома постійно збиралися цікаві творчі люди. Якось прийшов до батька скульптор Григорій Маркович. Він сказав йому, що мені слід вчитися малювати. З того часу я і почав уявляти себе художником.


- Які спогади дитинства найяскравіші?
- Пригадую чудові троянди та гладіолуси, в яких потопав наш будинок. Я народився у надзвичайно красивому місті Кременці, який недаремно називають маленькою Швейцарією. Кременецькі ліси, ліцей, де знаходилась космічна обсерваторія, парки, краєзнавчий музей, люди - про все це можна розповідати довго.
Моє дитинство було дуже щасливим. Я ріс в атмосфері любові і турботи. У мене було дві няньки. Перша з них - Ніна, працювала в ресторані. Друга - монахиня жіночого монастиря, в який часто приводила мене. Пригадую масивні стіни споруди та ніжні руки, на яких мене гойдали, як на хвилях, всі монахині, таким чином задовільняючи свої нереалізовані материнські почуття. Так минало моє дитинство серед двох протилежностей.
- Чи пригадуєте, як заробили перші гроші?
- Батьки змалечку привчали мене до роботи, не зважаючи на те, що в сім’ї був достаток. Після п’ятого класу на канікулах я з хлопцями пішов працювати на консервний завод - збивати ящики. За один ящик отримували 10 копійок. До кінця місяця, набувши вправності, досить непогано заробляли. Це були перші самостійні гроші. Ще якось їздив під час каніку з бригадою у Київ будувати дачі на Русанівських садах.
- Як відноситесь до грошей?
- Раніше - легковажно. Але незаважаючи на це, у мене їх було багато. А тепер - з повагою.
- Окрім живопису та спорту маєте ще хобі?
- Люблю садити дерева, працювати в садку. Майже все, що біля “Карітасу”, де я працюю, посадив сам. Раніше тут були зарості. Попривозив з дому та висадив тут багато смородини та фруктових дерев. До речі, в дитинстві мені не дуже доручали щось вирощувати - цим займалися мати і батько, а мені доручали більше щось рубати або викорчовувати. Хоча в мене було велике бажання займатися садівництвом.

За кордоном почав писати

- Чула, що в Америці ви давали не тільки приватні уроки живопису та рукопашного бою, але написали автобіографічну книгу…
- В Америці я прожив чотири роки. “Обріс” там друзями, один з них якось приніс два зошити і сказав: “Пиши книжку”. Для жарту я щось нашкрябав на першій сторінці і сказав, що вже почав писати. Він махнув рукою і промовив: “Тепер найголовніше - не зупиняйся”.
Вночі я не міг спати. Мене мучила думка про книгу. Протягом життя мене постійно оточували цікаві люди. Раптом мені стало сумно - деяких з тих людей уже немає, а хотілося б, щоб про них залишилася якась добра згадка. Тому я вирішив писати книгу.
- У вашій книзі реальні події та герої?
- Я писав про своїх вчителів, людей, яких знав, про улюблений Кременець, про Львів, в якому навчався, про тренування та інші пригоди. Про все це писав на одному диханні. Та застряг на 90-х роках - в той час я мав охоронну фірму. Тоді мене “пробило” на детективну повість. Вся вона побудована майже на реальних подіях. Звичайно, змінені імена героїв. Однак люди, які працювали зі мною у фірмі, себе впізнають.

Розмовляла Анеля ПРОТАСЕВИЧ, 0-68-105-76-32
Біографія
Микола Мамчур народився 14 квітня 1955 року у м. Кременці Тернопільської області. Навчався у Львівському художньому училищі ім.І.Труша, згодом в Московському народному університеті мистецтв, спеціальність “живопис та графіка”. З 1986 року живе у Тернополі. Створив спортивно-мистецький клуб “Сакура”. Майстер спорту з боксу, володар чорного поясу з контактного карате. Автор картин, які прикрашають приватні колекції України, Польщі, Німеччини, Швеції, Англії, Канади та Америки. З 2006 по 2010 рр. жив та працював у США. У 2010 р. повернувся до Тернополя та організував проект “Художники без майстерень”.
 

Коментарі (4)
  • Anonymous

    A to ne Nestora(grypa Highway pershui sostav) tato ??

    Anonymous reply Anonymous

    Так це його батько!
  • Anonymous

    Микола Мамчур прекрасна людина, більше б таких людей.
  • Anonymous

    "Тернополянин Микола Мамчук вважає, що мистецтво і спорт є нероздільні" може все таки Мамчур, а не Мамчук?
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Тернополя за сьогодні

21:00 Борці вільного стилю отримали п'ять нагород під час Міжнародного меморіалу 20:30 Поки водій відпочивав в закладі, автівка сама поїхала і врізалась в зупинку 20:09 «З інвалідного візка життя почалося»: після травми Іван Космина організовує сплави та став депутатом photo_camera 19:03 Щоб будні не здавались сірими, Олег Котик поселив на своєму подвір'ї триметрових казкових істот Від читача 17:34 Провалля на дорозі 18:04 Як вибрати взуття та головний убір на пляж 17:00 Тернополяни здобули шість медалей на Міжнародних змаганнях серед лижників 16:04 У «Добрі дрібнички» закохуються модниці 15:01 Чим корисні ягоди і скільки їх варто їсти 14:03 У Тернополі пройде автопробіг анонімних алкоголіків 13:02 Тернопільські волонтери врятувати єнотовидну собаку і тепер шукають для нього дім photo_camera 12:01 Як перевірити стан рахунку карти тернополянина та проїзного 11:01 Пам'ятка для батьків про безпеку дітей на літніх канікулах (інфографіка) 10:01 На «Східному» аварія: винуватець ДТП втік з місця події photo_camera 08:59 Курс валют на 17 червня: євро йде у наступ 08:00 Сьогодні, 17 червня: День Святого Духа 07:00 Погода у Тернополі17 червня: дощ, +24°
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Афіша та квитки на Moemisto.ua Афіша:
keyboard_arrow_up